Я не міг поворухнутися, паралізований очікуванням, і тільки чув шалений стукіт власного серця у вухах. Телефон Тарасова нарешті задзвонив, і він увімкнув гучний зв’язок, щоб чули всі. Голос адміністратора лікарні прозвучав чітко й неупереджено: «Полковнику, у медкарті Івана Харченка є запис семирічної давності: діагноз — множинні глибокі рвані рани правого передпліччя, характер ушкоджень повністю відповідає укусам великого службового собаки.
Пацієнту було рекомендовано лікування антибіотиками, але він категорично відмовився подавати заяву в міліцію про напад тварини». Тарасов повільно опустив телефон і важким поглядом подивився на Харченка. Я зробив невпевнений крок уперед, мій голос тремтів від хвилювання: «Якщо це був просто випадковий бродячий собака на вашій дачі, чому ви не заявили в міліцію, чому так ретельно приховували рани?».
Харченко огризнувся: «Тому що це був мій пес, який захищав мою дружину від вас!». Він спробував сказати щось іще на своє виправдання, але в цей момент Рекс знову рвонув уперед, тільки цього разу не до прокурора, а до чорного позашляховика біля воріт.
Охоронець не очікував такого різкого маневру, і пес опинився біля машини першим. Рекс почав люто дряпати кігтями двері багажника, гавкав із відчайдушною наполегливістю і гриз пластиковий бампер, немов намагаючись дістатися до чогось дуже важливого всередині. Я закричав щосили: «Там щось є, перевірте машину негайно, він щось знайшов!».
Харченко зблід до синяви й кинувся до свого джипа, вигукуючи щось незв’язне про приватну власність і недоторканність, але Тарасов уже йшов до машини рішучим кроком, на ходу розстібаючи кобуру з табельною зброєю. «Тут територія режимного об’єкта, і я тут закон, відкрийте багажник негайно, або я накажу розкрити його силою!» — його голос не терпів заперечень.
Руки Харченка зрадницьки тремтіли, коли він натиснув кнопку на брелоку, і масивна кришка багажника повільно поповзла вгору. Усередині лежали дві великі шкіряні валізи й дорожні сумки, немов прокурор збирався в дуже довгу поїздку без повернення. Один з охоронців тихо, але здивовано вимовив: «Іване Петровичу, ви кудись їдете просто зараз?».
Харченко спробував зберегти залишки самовладання, хоча його голос звучав натягнуто і фальшиво: «Я планував узяти відпустку одразу після завершення цієї справи, лечу до Європи сьогодні ввечері, це просто мої особисті речі». Але Рекс ніяк не заспокоювався: він спритно застрибнув у багажник, обнюхуючи валізи з гарячковою наполегливістю, і раптово вчепився зубами в бічну кишеню однієї з сумок, почавши з гарчанням рвати дорогу шкіру…
