Вона зробила крок убік, звільняючи прохід. Зінаїда Захарівна, хапаючи ротом повітря, як риба, кинулася до столу, схопила бляшанку, притиснула її до грудей, як немовля, і, злобно зиркнувши на невістку, потрюхикала до виходу. Вадим плентався слідом, намагаючись не дивитися Риті в очі.
Йдучи, він спробував грюкнути дверима, але доводчик не дозволив. Рита притримала полотно рукою. Вони вийшли в тамбур, почали судорожно розривати мішки, перевіряючи свої пожитки.
— Куртку! Куртку мою десь тут! — голосила свекруха. — Господи! У сміттєвих мішках! Як бічів якихось! Будь ти проклята, змія!
— Електричка до «Світанку» через годину! — повідомила Рита, стоячи на порозі своєї фортеці. — Таксі до вокзалу коштує сто п’ятдесят гривень. У вас у банці сто тисяч. Вистачить навіть на бізнес-клас.
Вадим знайшов свої черевики в одному з пакетів, почав перевзуватися, стрибаючи на одній нозі.
— Ти пошкодуєш, Ритко! — сплюнув він. — Приповзеш ще. Кому ти потрібна — стара, безплідна?
Рита посміхнулася. Вперше за день — щиро.
— Я потрібна собі, Вадику, і моєму банку. А ось ти тепер потрібен тільки мамі. Живіть довго і щасливо. У лазні!
Вона почала зачиняти двері.
— Стій! — крикнула Зінаїда. — Поїсти дай хоч! Ми голодні! Ти нас без шматка хліба вигнала!
Нахабство цих людей було нескінченним, як Всесвіт.
Рита завмерла. Її погляд упав на стіл. Там, поруч із папкою, лежав той самий яскравий пакет.
— Ах так, вітаміни. Я зовсім забула.
Вона взяла пакет із собачим кормом. Підійшла до дверей, залишивши вузьку щілину.
— Тримайте, Зінаїдо Захарівно. Це вам у дорогу. Білок, злаки, економія. Розведете окропом на вокзалі — і ситі. Шерсть буде шовковистою.
Вона просунула пакет у щілину. Свекруха рефлекторно схопила його.
— Щоб ти здохла! — донеслося зі сходів.
Рита зачинила двері. Важкий металевий брязкіт замка відсік звуки істерики, прокльони і шурхіт сміттєвих пакетів. Вона провернула вертушку засувки. Раз. Два.
Тиша. Велика, божественна тиша.
Рита притулилася спиною до дверей і сповзла на підлогу. Ноги тремтіли, але це було приємне тремтіння, як після марафону. Вона подивилася на порожній передпокій. Фікуса не було — він полетів у сміттєпровід ще вдень.
Вона встала, пройшла на кухню. Підійшла до холодильника. Зірвала жовтий стікер «НЕ ЧІПАТИ» з полиці. Зім’яла його в кулаці й кинула у відро. Дістала пляшку дорогого, справжнього К’янті, яку приховала в ящику з овочами (там вони ніколи не шукали). Знайшла штопор. Хлопок корка прозвучав як салют перемоги.
Вона налила повний келих рубінової рідини. Взяла телефон. Додаток доставки їжі.
Стейк рібай. Просмаження medium rare. Спаржа на грилі. Тірамісу.
Кількість приборів: один.
Коментар до замовлення: «Будь ласка, не дзвоніть у двері. Я насолоджуюся тишею».
Рита зробила перший ковток. Терпке вино обпекло горло, змиваючи присмак собачого корму і зради. Попереду були розлучення, суди, поділ майна. Але це все буде завтра. А сьогодні в її домі були тільки її правила, її їжа і її бездоганно чистий холодильник.
Вона виграла, і ця перемога була смачнішою за будь-який стейк.
