Рита вийшла з машини і попрямувала до входу в дорогий магазин. Візок наповнювався речами, які вона не купувала вже пів року через режим жорсткої економії заради ремонту. Стейки з мармурової яловичини, 2 кілограми. Слабосолона форель. Ікра червона, дві банки. Сир з пліснявою, справжній, смердючий і дорогий. Пляшка італійського К’янті.
Сума на касі змусила внутрішню жабу квакнути й здохнути від інфаркту. 5200 гривень. Майже все, що залишалося на картці до авансу. Але це була не їжа. Це була наживка.
Вона зайшла в під’їзд, волочачи важкі пакети. У квартирі було тихо, занадто тихо. Зазвичай у цей час працював телевізор: Зінаїда Захарівна дивилася ток-шоу про ДНК-тести і повій, голосно коментуючи моральне падіння молоді.
Рита відчинила двері своїм ключем. Замок клацнув. У передпокої пахло чимось солодким і задушливим, але не їжею. Ваніль? Сандал?
— Ой, хто прийшов? — Вадим висунувся з кухні. Очі бігали. Рот блищав від жиру. Він щось швидко дожовував.
— Привіт, коханий! — Рита посміхнулася. Широко, нерозумно, як у рекламі майонезу. — А я зі здобиччю!
Вона пройшла на кухню, не роззуваючись. Зінаїда Захарівна сиділа за столом, перед нею стояла тарілка з крихтами. Побачивши невістку, вона швидко накрила тарілку рушником.
— Риточко, ти пізно. Ми вже думали, ти на чергуванні залишилася. Ми тут… чай п’ємо. Порожній.
«Брешеш, — подумала Рита, втягуючи носом повітря. — Пахне копченою куркою. Тією самою, яку ти сховала або купила на свої. Але жерете ви її під ковдрою, щоб зі мною не ділитися».
— А я продукти принесла! — Рита з гуркотом опустила пакети на стіл. Скло дзенькнуло. — Уявляєте, у нас головлікар сьогодні розщедрився. Видав премію за перепрацювання. Готівкою! Сказав: «Маргарито, ви наш найкращий співробітник. Купіть собі що-небудь смачне».
Очі свекрухи спалахнули хижим блиском, як у кішки, що побачила лазерну указку. Вадим витягнув шию. Рита почала викладати улов. М’ясо, риба, ікра, сир.
— Господи! — видихнув Вадим, дивлячись на стейки. — Ритко, ти з глузду з’їхала? Це ж тисячі на дві м’ясо!
— Для коханого чоловіка нічого не шкода, — проспівала Рита, і її голос навіть не здригнувся. — Ти ж у мене втомлюєшся. Стрес, скорочення. Тобі білок потрібен. І мамі. Зінаїдо Захарівно, дивіться, ікорка. Для гемоглобіну.
Свекруха нервово ковтнула. Її жадібність боролася з підозрілістю, але вигляд червоних зерен у склі перемагав з розгромним рахунком.
— Ну, якщо премія, — протягнула вона, вже простягаючи руку до банки, — то можна й побалувати себе. А то в нас, знаєш, голодний пайок. Вадик зовсім схуд на цих кашах.
— Ось саме! — підхопила Рита. — Я тут подумала, ви мали рацію вчора. Я була егоїсткою. Спільний котел — це святе. Раз у мене з’явилися гроші, я повинна вкластися в сім’ю.
Вона дістала з сумочки заздалегідь роздрукований бланк. Це була стара «риба» договору на надання платних послуг, яку вона злегка підправила у фотошопі, вписавши туди суму 20 тисяч гривень — квартальний бонус. Папір виглядав солідно, з печаткою. Рита недбало кинула листок на край столу, поруч з хлібницею.
— Тільки от біда! — зітхнула вона, знімаючи пальто. — Мене завтра знову викликають. Термінова зміна. Нічна. У багатого клієнта міст полетів, платить подвійний тариф. Так що я зараз перекушу йогуртом і поїду до Ленки ночувати, щоб зранку по заторах не тягнутися. Клініка ж поруч з нею.
— До Ленки? — Вадим відірвав погляд від стейків. — А… Ну гаразд, справа потрібна. Гроші нам зараз не завадять.
Він навіть не запитав, чи втомилася вона. Його погляд уже подумки смажив м’ясо. Він уже прикидав, як вони з матір’ю влаштують бенкет, поки «робоча конячка» буде гарувати.
— Так, я швидко в душ і тікаю.
Рита цмокнула чоловіка в щоку. Шкіра була липкою, їй захотілося витерти губи спиртом.
— Ви їжте, не соромтеся. Ікру відкривайте. М’ясо Вадик сам посмажить, він уміє. Влаштуйте собі свято.
— Ти золота дружина, Риточко, — єлейно зауважила Зінаїда Захарівна, вже обмацуючи упаковку форелі. — Ось бачиш, як добре, коли в домі мир. І феншуй працює. Варто було мені ліжко прибрати, як гроші пішли.
Рита закрилася у ванній. Включила воду на повну потужність, щоб шум заглушив усе. Вона дивилася на себе в дзеркало. Втомлене обличчя, жорстка складка біля губ.
«Феншуй, значить, — подумала вона. — Ну жеріть, жеріть мій феншуй».
Це був тест. Лакмусовий папірець. Якщо вони залишать їй хоч шматок м’яса на завтра, хоч бутерброд з ікрою — значить, надія є, значить, вони просто налякані бідністю, але не втратили людську подобу. А якщо зжеруть усе? Що ж, тоді вона зі спокійною совістю спустить курок.
Насправді ніякої нічної зміни не було, і Ленки вдома не було. Подруга полетіла до Єгипту, на «все включено». Ключі від її квартири лежали у Рити в кишені вже тиждень — потрібно було поливати квіти. Квартира Лєни була холодною і порожньою, але тут було тихо. І тут був вай-фай, пароль від якого не знав Вадим.
Рита сиділа на чужій кухні, відкривши ноутбук. Перед нею стояла чашка розчинної кави і лежав зошит «Дебет і кредит». На екрані був відкритий чат з юридичним консультантом. Віконце блимало зеленим.
Рита: Доброго дня. Питання щодо виселення. Квартира куплена мною до шлюбу. Іпотека оформлена на мене. Чоловік іде співпозичальником, але титульний власник — я. Прописаний тільки чоловік. Зараз у квартирі проживає його мати, без реєстрації. Чи можу я її виставити примусово, якщо чоловік проти?…
