Рита встала з ліжка, взяла халат і пішла до дверей. Вадим сіпнувся, щоб схопити її за руку, але наткнувся на її погляд. У цьому погляді було стільки холоду, що його похмільна агресія скукожилася. Він відступив.
— Ну і стерво ж ти! — кинув він їй у спину.
Рита закрилася у ванній, включила душ. Руки тремтіли, але не від страху, а від напруги. Перший бій виграно. Фінансова пуповина перерізана.
Через п’ять хвилин у двері ванної забарабанили.
— Рито, виходь, розмова є!
Вона не відповіла. Спокійно вмилася, почистила зуби — ретельно, три хвилини, як належить, — нанесла крем.
Коли вона вийшла, на кухні йшла «військова нарада». Зінаїда Захарівна сиділа на чолі столу, перед нею диміла сковорода з тими самими двома останніми яйцями. Вадим похмуро жував хліб, вмочуючи його в жовток.
Побачивши Риту, свекруха випросталася.
— Значить так, дорога моя невістко, — почала вона урочистим тоном. — Раз ти вирішила влаштувати нам фінансову блокаду і проявити неповагу до старших і до чоловіка, ми міняємо правила проживання.
— Цікаво, — Рита притулилася до одвірка, схрестивши руки на грудях. — І які ж нові правила в моїй квартирі?
— У нашій сім’ї, — поправила Зінаїда. — Правило перше. Раз грошей немає, як ти стверджуєш, ми переходимо на режим суворої економії. Спецхарчування.
— Чудово. Я тільки за.
— Не перебивай! — гаркнула свекруха. — Готувати буду я. Продуктами розпоряджаюся я. Ключ від холодильника… — Вона виразно подивилася на старий радянський замок, який навіщось висів на ручці від старих господарів (вони його ніколи не використовували). — Я не знайшла, але я знайду спосіб проконтролювати.
— Ви хочете заборонити мені їсти мою їжу?
— Твоєї їжі тут немає. Ти ж сказала, грошей немає. Значить, все, що куплено, — це спільний внесок. А хто не працює на благо сім’ї, той не їсть. А ти, Риточко, зараз працюєш тільки на руйнування.
Вадим сидів мовчки, не піднімаючи очей. Йому було соромно, але голод і образа на «жадібну» дружину були сильнішими. Він вибрав сторону. Сторону матусі й майбутньої дачі.
— Добре. — Рита кивнула. — Спецхарчування — так спецхарчування, економія — так економія.
Вона підійшла до чайника, хотіла налити собі окропу.
— Воду не чіпай! — гаркнула Зінаїда. — Це фільтрована, для Вадика. Пий з-під крана, раз така горда.
Рита завмерла з чайником у руці. Це було так дріб’язково, так абсурдно, що хотілося розсміятися. Доросла жінка, мати, бабуся поводиться як наглядач у концтаборі. Вона мовчки поставила чайник на місце. Підійшла до крана, набрала склянку води, випила залпом. Хлорка обпекла горло, але це навіть протверезило.
— Я все зрозуміла, — сказала вона. — Ви оголошуєте мені війну.
— Ми тебе виховуємо, — повчально підняла палець Зінаїда. — Щоб знала своє місце.
— Місце я своє знаю. Воно у свідоцтві про власність прописано.
— Папірці твої — тьху! — свекруха махнула виделкою. — Головне — сім’я! А ти сім’ю зрадила! Затиснула шматок піци чоловікові. Соромниця.
Рита вийшла з кухні. Вона одяглася швидко, по-армійськи: джинси, светр, черевики, сумку через плече.
— Ти куди? — крикнув Вадим з кухні, почувши, як вона гримить ключами.
— На роботу, позапланово. Треба ж на піцу заробити, — відповіла вона.
— Прийдеш — поговоримо щодо кредиту! — крикнула Зінаїда. — І не думай продукти ховати. Я ревізію провела.
Рита вийшла на сходову клітку. Зачинила двері. Гуркіт луною рознісся по під’їзду. Вона спускалася сходами, і кожен крок віддавався в голові дзвінким ритмом. План. Пастка. Фінал. Вони думали, що загнали її в кут голодом і почуттям провини. Вони не знали, що самі залізли в клітку.
Сьогодні неділя. Завтра понеділок. У неї була доба…
