Вона йшла до найближчого магазину і відчувала, як напруга всередині потихеньку відпускає. Хоч на годину вирвалася з цієї квартири, з цієї атмосфери постійного невдоволення.
У магазині народу було небагато. Таня взяла візок і пішла по рядах, звіряючись зі списком. Хліб — три буханки, як любить Людмила Сергіївна, білий нарізний. Молоко — два пакети. Масло вершкове. Курка. Овочі. Біля стелажа з крупами вона зупинилася поруч з жінкою років сорока. Та розглядала упаковки гречки і неголосно бурчала собі під ніс:
— Знову подорожчала. Щотижня дорожче.
Таня кивнула співчутливо:
— Так, ціни ростуть.
Жінка зітхнула і подивилася на Таню:
— Ви теж на всю сім’ю закуповуєтеся?
— Ага, живемо втрьох.
— З батьками?
— Зі свекрухою.
Жінка присвиснула і похитала головою:
— Ох, співчуваю. Я теж через це пройшла. П’ять років жили з мамою чоловіка. Думала, з глузду з’їду. Все не так, все не по-її. Їжу готую — несмачно. Прибирання роблю — погано. Дякую, чоловік врешті-решт зважився на іпотеку. З’їхали. Тепер хоч дихати можна.
Таня слухала і відчувала, як всередині щось болісно стислося. Значить, не в неї однієї така ситуація. Значить, це взагалі нормально, коли свекруха перетворює життя на пекло. Але від цього не легше.
— А у вас зовсім погано? — запитала жінка співчутливо.
— Та так, терпимо, — збрехала Таня. — Просто втомлююся іноді.
— Зрозуміло, ви тримайтеся. І чоловікові своєму мізки прочистіть. Нехай житло шукає. А то потім зовсім загноблять.
Жінка взяла гречку і пішла далі. Таня залишилася стояти біля полиці і дивитися на упаковки з крупами. «Прочистити мізки чоловікові». Легко сказати. Дмитро взагалі не хоче про це говорити. Йому і так добре. Живе безкоштовно, мама поруч, дружина готує і прибирає. Рай, а не життя.
Таня закінчила покупки, розплатилася на касі і пішла назад. Пакети були важкими, але вона звикла. Раніше, коли працювала в салоні повний день, іноді доводилося тягати коробки з матеріалами, інструментами, руки натреновані.
Вдома Людмила Сергіївна вже сиділа на кухні з кавою. Побачила Таню з пакетами, кивнула:
— Ну що, все взяла?
— Так, все за списком.
— Молодець. Давай решту.
Таня виклала на стіл решту грошей. Свекруха перерахувала, склала в кишеню халата.
— Курку поклади в морозилку, решту розбери по місцях. І не забудь протерти полиці в холодильнику, давно не миті.
Таня мовчки кивнула і почала розкладати продукти. Людмила Сергіївна допила каву, поставила чашку в раковину і пішла в кімнату. Чашку, звичайно, не помила. Навіщо, якщо є Таня? Вона розклала все, протерла полиці в холодильнику, помила чашку свекрухи і свою. Потім вийшла в коридор і почула голос Дмитра з вітальні:
— Мамо, ти хотіла фільм подивитися? Зараз увімкну.
— Так, синочку, вмикай.
Таня пройшла повз вітальню. Людмила Сергіївна і Дмитро сиділи на дивані вдвох, затишно влаштувавшись. На екрані побігли титри якогось серіалу. Свекруха щось говорила синові. Він кивав, посміхався. Мама і син. Ідилія.
Таня пройшла в спальню, закрила двері і лягла на ліжко. Хотілося просто полежати, ні про що не думати. Але думки лізли в голову самі собою. Невже так і буде все життя? Вона буде ходити в магазин за списками свекрухи, готувати їжу, яку все одно розкритикують, прибирати квартиру, мити чужі чашки. А Дмитро буде дивитися серіали з мамою і робити вигляд, що все нормально?
Телефон завібрував. Повідомлення від подруги Каті: «Привіт! Як ти? Може, зустрінемося? Кави поп’ємо, побалакаємо?»
Таня подивилася на повідомлення і подумала: «А ж можна. Можна зараз встати, одягнутися і піти. Хоч на пару годин. Хоч ненадовго». Вона написала у відповідь: «Давай. За годину на Центральній в нашому кафе».
«Ок, чекаю».
Таня встала з ліжка, переодяглася в джинси і светр. Взяла сумку, вийшла зі спальні. У вітальні, як і раніше, йшов серіал. Вона заглянула в кімнату:
— Я до подруги сходжу, гаразд?
