— Замовкни! Якщо ти такий розумний — знайди 8 мільйонів за півтори години! Ні? Тоді закрий рот!
Вона повернулася до Ірини, і в її очах стояли сльози.
— Я згодна. Але присягнися: ти ніколи не виженеш нас з Валерієм, не продаси будинок чужим.
Ірина мовчки кивнула.
Віталій, загнаний у кут тиском власної матері, підписав документи про передачу права власності тремтячою рукою. Підпис вийшов кривим, майже нечитабельним. Микола Васильєв відправив дані в банк, увійшла нотаріус з печаткою і бланками, і менше ніж за годину все було оформлено. Саме в цей момент пролунав дзвінок у двері.
На порозі стояли двоє поліцейських. Вони шукали Кароліну Валеріївну Терехову за заявою про крадіжку грошових коштів та матеріалами перевірки за статтею про організацію азартних ігор. Кароліна знепритомніла, а коли її привели до тями, кинулася до Ірини, хапаючи за руки:
— Допоможи! Найми адвоката! Дай грошей на заставу!
Ірина акуратно вивільнила руки:
— Я не бездонна бочка. Пора відповідати за свої вчинки, ти давно вже не дитина.
Кароліну відвезли. Її ридання ще довго лунали на сходах.
Через два тижні розлучення оформили в районному суді. Процедура зайняла 15 хвилин. Ірина прийшла у світлій сукні, спокійна і впевнена.
Віталій — неголений, у м’ятій сорочці, з червоними очима.
— Може, фіктивне розлучення? — попросив він востаннє. — Я залишуся, буду допомагати, змінюся…
