— Ти казав, квартира її.
— Її, — підтвердив Артем.
— Тоді можна і з квартирою подумати. Продаж — це довго, але можна заставу зробити. Кредит під заставу, розумієш? Там суми інші.
— Не зараз, — нервово сказав Артем. — Давай спочатку гроші. Мені треба швидко. Потім подивимося.
— Швидко… — чоловік посміхнувся. — Ти все поспішаєш. А навіщо тобі взагалі так терміново?
— Треба закрити старі питання, — відрізав Артем.
— Слухай, ти ж казав, що в тебе все чисто. А тут старі питання. Ти мені не брешеш?
Артем помовчав.
— Не твоя справа. Роби, як домовилися.
Ольга раптом зрозуміла: вона живе з людиною, якої взагалі не знає. І, можливо, не тільки вона. Її охопив страх. Справжній, дорослий. Не «Ой, він мене обдурив», а «Я в небезпеці». Якщо він готовий підробити документи, якщо в квартиру приводять невідомого чоловіка з текою, що ще вони готові зробити?
Чоловіки тим часом вийшли з кухні й попрямували в коридор. Ольга відступила на крок, сховалася за шафою так, щоб не попастися, якщо хтось зазирне в кімнату.
— Давай швидше, — повторив Артем. — У мене через годину дзвінок.
— Гаразд. Паспорт поверни на місце, — сказав чоловік. — І прибери все як було.
— Приберу.
Ольга почула, як двері відчинилися. Кроки на майданчику. Двері зачинилися. І тільки коли тиша стала повною, вона дозволила собі видихнути. Вона не побігла за ними, не зателефонувала відразу в поліцію. Їй потрібна була хвилина, щоб зрозуміти, що робити. І головне — не зробити помилку. Ольга сіла на край дивана, все ще в пальто. Телефон у руці. Диктофон записав достатньо. Але чи вистачить цього? І що далі?
У голові спливло просте правило, яке їй колись сказав батько: «Якщо хочеш довести правду, збирай факти. Якщо хочеш зберегти життя, не лізь на рожен».
Ольга встала, підійшла до шафи, де лежали документи. Швидко перевірила. Паспорт на місці. Картки в гаманці. Усе нібито нормально. Але тепер вона знала, що в її речі лазили. Вона глянула на годинник. До роботи ще залишався час.
Ольга зробила те, що зазвичай робили її ровесниці, коли починався страх: зателефонувала подрузі. Але не будь-якій, а тій, що могла думати холодно. У неї була подруга Ніна, медсестра в поліклініці, жінка практична. Ніна вміла не панікувати.
— Нін, — сказала Ольга, намагаючись говорити рівно, — мені потрібно, щоб ти послухала один запис.
І сказала, що робити.
— Ти де? — одразу запитала Ніна.
— Вдома. Все нормально. Але Артем не у відрядженні. І не на роботі. Він щойно був удома з якимось чоловіком, і вони говорили про мої документи.
Зависла пауза…
