Батько лише покірно кивав головою, давно звикнувши до ролі веденого в тіні своєї пробивної дружини. Тетяна Сергіївна обіймала престижну посаду керівника будівельного департаменту в мерії, тоді як її чоловік крутив кермо простим водієм. Найбільше високопоставлену чиновницю дратував родовід потенційної невістки: непримітна сіра миша, та до того ж безбатченко.
Мати Насті, Наталя, багато років тому повернулася зі столиці зі значним животом і народила дівчинку, так і не видавши таємницю імені її батька. Жінка працювала звичайною швачкою: майструвала сценічні костюми для місцевого БК і брала дрібні замовлення додому. Зрозуміло, ставати родичами з такою неблагополучною сім’єю гордовита чиновниця не збиралася за жодних обставин, тим більше що у неї вже була на прикметі ідеальна кандидатура — донька мера, Поліна…
Нехай ця дівчина і не відрізнялася видатною зовнішністю, зате шлюб з нею відкривав перед хлопцем фантастичні кар’єрні перспективи. Мати лізла зі шкіри, намагаючись організувати синові вигідну партію, але Антон проявив упертість, твердо заявивши, що його серце належить тільки Насті. Отримавши шкільний диплом, він взагалі перестав піддаватися будь-якому впливу ззовні.
Владна чиновниця вже подумки зарахувала кровиночку до престижного столичного університету, а він приголомшив усіх рішенням йти служити. Юнак був непохитний: спочатку потрібно пройти суворе армійське загартування і стати справжнім чоловіком, а вже потім розбиратися з професією. Ніякі материнські істерики, благання і сльози не змогли похитнути його залізобетонну волю.
Доведена до відчаю Тетяна Сергіївна потайки оббивала пороги військкомату, намагаючись купити відстрочку для синочка. Однак воєнком виявився принциповою людиною честі: він лише порадив чиновниці пишатися своїм гідним спадкоємцем. Хлопчина не став бігати по лікарях у пошуках липових діагнозів, а сам виявив добровільне бажання виконати свій громадянський обов’язок.
Звісно, патріотизм відігравав не останню роль, але у призовника був і свій розрахунок — він сподівався, що за рік розлуки мати перегляне своє ставлення до Насті. Після повернення додому він збирався одразу ж повести кохану до РАЦСу, вірячи, що її віддане очікування стане найкращим доказом їхніх чистих почуттів.
У вірності своєї половинки, так само як і у власній стійкості, хлопець не сумнівався ні на секунду. Останню ніч перед відправкою в частину вони провели так само романтично, як і після випускного: в тиші і міцних обіймах біля річки. «Антоне, я так шалено тебе кохаю», — палко прошепотіла дівчина, — «якщо ти захочеш, ми можемо стати по-справжньому близькими прямо зараз».
«Повір, я мрію про це не менше за тебе», — щиро зізнався юнак, — «але я не хочу квапити події, тому що ти для мене занадто багато значиш. Ось відслужу своє, відгримить гарне весілля, тоді й віддамося пристрасті без залишку». Настя густо почервоніла і обдарувала його посмішкою, повною безмежної вдячності. Все має бути за правилами, в законному шлюбі, а поки їй належить вірно чекати свого солдата…
