Зараз? Євгеніє, у нас банкет. Гості чекають.
— Гості почекають, – холодно відповів Максим, підходячи до матері. — Ходімо. Це важливо.
Ірина подивилася на сина, потім на Євгенію, потім на Андрія, що стояв трохи віддалік. Щось у її погляді змінилося. Вона зрозуміла, що сталося щось серйозне.
— Добре, – сказала вона, встаючи з-за столу. — Ходімо.
Вони вчотирьох пройшли через банкетний зал до виходу. Гості провели їх цікавими поглядами, але ніхто не наважився запитати, що відбувається. Адміністратор провела їх у малий зал. Затишне приміщення з круглими столами, кількома кріслами і великим вікном, що виходило в сад. Максим зачинив двері.
Ірина сіла на одне з крісел. Обличчя її залишалося спокійним, але Євгенія бачила напругу в її позі.
— Слухаю вас, – сказала Ірина рівним тоном.
Максим підійшов до неї й сперся руками на спинку сусіднього крісла.
— Мамо, ти замовляла мінівен для Євгенії через свою компанію?
Ірина не моргнула.
— Замовляла. І що?
— З юристом усередині? З документами?
— Максиме, я не розумію, до чого ці запитання. Так, я замовила машину. Хотіла, щоб Євгенія комфортно доїхала сюди. А Наталія Баришева – це наш сімейний юрист. Я попросила її підготувати кілька документів, які Євгенія мала підписати.
— Які документи? — різко запитала Євгенія, роблячи крок уперед.
Ірина подивилася на неї. Погляд став жорсткішим.
— Стандартні папери. Згода на спільне володіння майном, довіреність на представлення інтересів сім’ї у фінансових питаннях. Звичайні формальності, які підписують усі молодята.
— Брехня, – спокійно вимовив Андрій, виходячи з тіні.
Ірина повернулася до нього. Очі звузилися.
— Вибачте, а ви хто такий, щоб втручатися в справи нашої родини?
— Я людина, яка бачила вашу заявку на транспортне обслуговування, – відповів Андрій, дістаючи з кишені складений аркуш паперу. — Це не схоже на стандартні формальності.
Він простягнув роздруківку Максиму.
— Мамо, це правда? — видихнув Максим. — Ти справді планувала це?
Ірина мовчала кілька секунд. Потім посміхнулася.
— Ви працюєте в транспортній компанії? — запитала вона Андрія. — Так? Диспетчером. І вирішили зіграти в героя? Врятувати бідолашну наречену від злої свекрухи?
— Я вирішив попередити свою доньку, – рівно сказав Андрій. — Про те, що її намагаються обдурити.
— Доньку? А я думала, що Євгенія – сирота, — здивувалася Ірина. Вона встала з крісла, підійшла до вікна і подивилася в сад, де серед дерев миготіли постаті гостей, що вийшли покурити. — Максиме, – почала вона, не обертаючись. — Твоя компанія на межі банкрутства. Ти це знаєш. Два мільйони боргу. Банк вимагає повернення. У тебе немає грошей. Немає активів, які можна продати. Ти втрачаєш усе, що будував п’ять років.
Максим зблід.
— Мамо, я впораюся. Я знайду вихід.
— Який вихід? — Ірина обернулася. Голос її став жорстким, майже металевим. — Ти вже пів року шукаєш інвесторів. Ніхто не хоче вкладатися в корабель, що тоне. Банк не дасть відстрочки. Через три місяці почнеться процедура банкрутства. Ти залишишся ні з чим.
— І ти вирішила, що Євгенія – це рішення? — Максим підвищив голос. — Що, якщо повісити мої борги на неї, усе налагодиться?
Ірина витримала його погляд.
— Я вирішила убезпечити нашу сім’ю. Якщо ти одружений, твоя дружина несе частину відповідальності. Це сім’я. Я хотіла, щоб Євгенія підписала документи, які розподіляли б фінансові зобов’язання між вами. Це нормальна практика.
— Нормальна практика – обманом вивозити наречену і змушувати підписувати папери, не читаючи? — холодно запитала Євгенія.
Ірина подивилася на неї з легкою посмішкою.
— Я не збиралася тебе змушувати. Наталя все б пояснила. Ти б підписала добровільно.
— Добровільно? — Євгенія зробила крок уперед. — Ви справді думаєте, що я б погодилася взяти на себе мільйони боргу, якби знала правду?
— Ти кохаєш мого сина, — сказала Ірина. — Хіба кохання не передбачає готовність розділити його проблеми?
Євгенія відчула, як усередині закипає злість.
— Кохання передбачає чесність. А не пастки й маніпуляції.
Ірина посміхнулася і повернулася до крісла, але не сіла. Стояла, спершись рукою на спинку.
— Ти наївна дівчинка, Євгеніє. Ти думаєш, що в шлюбі все має бути по коханню і романтиці? Шлюб – це бізнес. Союз двох родин. І в цьому союзі кожен повинен нести свою частку відповідальності.
— Мамо, припини! — Максим вдарив кулаком по столу. Звук рознісся по кімнаті, змусивши всіх здригнутися. — Ти переходиш усі межі. Я не просив тебе втручатися. Я не просив тебе замовляти цю машину.
Ірина повернулася до сина. Обличчя її стало холодним, як лід.
— Ти не просив, тому що ти слабак, Максиме. Ти завжди був слабаком. Я виростила тебе, дала тобі освіту. Покійний батько допоміг відкрити бізнес. А ти що? Вліз у борги і тепер плачеш, що в тебе проблеми. Я намагалася виправити твої помилки. Намагалася врятувати те, що залишилося.
Максим мовчав.
— Ви хотіли використати мене, — тихо, але чітко сказала Євгенія. — І все це без моєї справжньої згоди. Ви хотіли обдурити мене.
— З твоєю згодою, — поправила Ірина, випростуючись. — Ти б підписала документи. Наталя б усе пояснила в найзагальніших рисах.
— Це називається шахрайство, — Андрій зробив крок уперед, його голос був тихим, але в ньому звучала сталь. — І за це можна сісти до в’язниці.
Ірина розсміялася. Коротко, презирливо.
— В’язниця? Ти серйозно? Я не вкрала в неї гроші. Я не погрожувала. Я просто хотіла, щоб вона підписала кілька паперів. Сама. Де тут злочин?
— Документи, підписані під тиском або обманом, можна оскаржити в суді, — сказав Андрій. — Особливо якщо є докази. А вони є. Заявка на машину з коментарями. Свідки. Водій. Сам факт, що ви найняли юриста спеціально для цієї мети.
Ірина перестала посміхатися. Подивилася на Андрія уважно, оцінюючи.
— Ви погрожуєте мені?
— Я констатую факти, — відповів Андрій спокійно. — Ви намагалися обдурити мою доньку. І це можна довести.
Ірина повільно опустилася в крісло. Склала руки перед собою на колінах. Обличчя її набуло задумливого виразу.
— Добре, — сказала вона після паузи. — Припустимо, ви маєте рацію. Припустимо, я справді хотіла, щоб Євгенія підписала ці документи. Що ви збираєтеся робити? Йти в поліцію? Подавати на мене в суд? І що це дасть? Максим усе одно залишиться з боргами. Ви все одно будете жити в постійному страху, що банк забере все.
— Це дасть мені впевненість, що ви більше не спробуєте мене обдурити, — твердо сказала Євгенія. — І це дасть Максиму розуміння, з ким він має справу. З матір’ю, яка готова пожертвувати його щастям заради грошей.
Максим стояв мовчки, дивлячись на матір. Потім повільно, кожне слово зважуючи, вимовив:
