— Я розриваю всі ділові зв’язки з тобою. Ти більше не маєш відношення до мого бізнесу. Ти не приймаєш рішення. Ти не втручаєшся в моє життя. Зрозуміло?
Ірина подивилася на сина так, ніби він образив її. Обличчя її спотворилося, в очах блиснув біль, який вона тут же сховала за маскою холодності.
— Ти вибираєш її замість мене? — голос її тремтів від ледь стримуваних емоцій. — Цю дівчину, яка навіть не розуміє, за кого вийшла заміж? Ти вибираєш її замість матері, яка все життя присвятила тобі?
— Я вибираю чесність, — відповів Максим твердо. — Я вибираю жити без брехні та маніпуляцій. Я вибираю будувати свою сім’ю на довірі, а не на обмані. І якщо ти не можеш це прийняти, то так, я вибираю її.
Ірина різко встала. Очі її блищали — чи то від сліз, чи то від люті.
— Ти пошкодуєш про це, Максиме. Коли залишишся на вулиці без гроша, коли банк забере все, що в тебе є, ти зрозумієш, що я мала рацію. Ти зрозумієш, що я хотіла тільки найкращого для тебе.
— Можливо, — кивнув Максим. — Але принаймні я буду знати, що йшов чесним шляхом. Що не зрадив людину, яку кохаю. Що не перетворив свою дружину на заручницю чужих боргів.
Євгенія взяла Максима за руку і міцно стиснула. Він відповів тим же, і в цьому рукостисканні було більше підтримки і любові, ніж у всіх словах.
— Нам час повертатися до гостей, — сказала Євгенія, дивлячись на Ірину. — Але якщо ви спробуєте ще раз втрутитися в наше життя, якщо спробуєте знову маніпулювати нами або обманювати, я піду в поліцію. З усіма доказами. І розповім усе.
Ірина мовчала. Стояла посеред кімнати і дивилася їм услід кам’яним поглядом. Губи її були щільно стиснуті.
— Ти можеш залишитися на банкеті, — додав Максим біля дверей. — Або поїхати. Вирішуй сама. Але май на увазі: як мати, ти більше не маєш права вказувати мені, як жити.
Вони вийшли з малого залу і зачинили за собою двері. Пройшли коридором назад у банкетний зал. Гості зустріли їх оплесками, хтось знову закричав «Гірко!». Максим і Євгенія поцілувалися, і зал вибухнув сміхом і новими оплесками.
Андрій зупинився біля входу в зал.
— Мені час, — тихо сказав він Євгенії. — Це ваше свято. Я тут зайвий.
Євгенія розвернулася до нього.
— Ти не зайвий. Ти врятував мене. Ти врятував нас обох.
Андрій похитав головою.
— Я просто зробив те, що повинен був. Бережи себе, Женю. І його теж, — він кивнув у бік Максима і попрямував до виходу.
Євгенія дивилася йому вслід і відчувала дивне тепло всередині. Це не було прощенням. Але це було початком чогось нового.
Банкет продовжився. Тости, танці, сміх. Ірина так і не повернулася до залу. Хтось із гостей запитав, де вона, і Максим відповів, що їй стало зле і вона поїхала. Ніхто не став ставити зайвих запитань. Євгенія танцювала з Максимом під повільну музику і думала про те, яким дивним виявився цей день. Весілля, яке ледь не обернулося пасткою. Батько, який з’явився після двадцяти років мовчання. Чоловік, який виявився сильнішим і чеснішим, ніж вона думала. І свекруха, яка готова була піти на злочин заради порятунку того, що вважала важливим.
— Що будемо робити? — запитала Євгенія Максима, притискаючись ближче.
— Ми впораємося. — Максим поцілував її в губи. — Ми впораємося з усім. Разом.
І в цей момент Євгенія повірила йому. По-справжньому повірила. Тому що вони пройшли через вогонь у найперший день свого шлюбу. І вистояли.
Банкет закінчився пізно ввечері. Гості роз’їхалися, залишивши після себе порожні келихи, зім’яті серветки та атмосферу свята, яке все-таки відбулося. Євгенія і Максим повернулися додому мовчки. Кожен думав про своє.
Ранок наступного дня почався з телефонного дзвінка. Максим відповів, стоячи на кухні з чашкою кави в руках.
— Алло, Максиме Олександровичу? Це Наталія Баришева. Нам потрібно зустрітися.
Максим завмер. Юрист. Та сама жінка, яка сиділа в мінівені з документами.
— Навіщо?
— Мені є, що вам розповісти. Про вчорашню ситуацію. І про плани вашої матері. Зустрінемося о другій годині дня в кафе біля театру.
Максим подивився на Євгенію. Вона стояла у дверях і спостерігала за ним.
— Добре, — погодився він. — Ми будемо.
Він поклав слухавку і повернувся до дружини.
— Баришева хоче зустрітися. Каже, що розповість усе про плани матері.
Євгенія кивнула.
— Тоді їдемо. І беремо з собою батька. Він повинен це почути.
О другій годині вони втрьох сиділи за столиком у кутку невеликого кафе в центрі міста. Наталія Баришева прийшла точно вчасно. Елегантна, зібрана, зі шкіряною текою в руках. Сіла навпроти них і відразу перейшла до справи.
— Я хочу вибачитися, — почала вона. — За вчорашнє. Я не знала всіх деталей. Ірина Чернова найняла мене як юриста і попросила підготувати документи. Сказала, що це заздалегідь узгоджена процедура.
— І ви повірили? — холодно запитала Євгенія.
Наталя витримала її погляд.
— Я професіонал. Я роблю те, що просять клієнти, якщо це не суперечить закону. Ірина представила мені ситуацію як звичайну сімейну угоду. Але вчора ввечері вона зателефонувала мені й сказала, що план зірвався. І тоді я зрозуміла, що мене використали.
— Який план? — запитав Максим.
Наталя відкрила теку і дістала кілька документів.
— Ось ці папери я мала дати вам підписати, Євгеніє. Перший документ — згода на поруку за кредитними зобов’язаннями Максима. Другий — довіреність на право розпорядження вашим майном на користь сім’ї. Третій — угода про спільну відповідальність за всіма фінансовими зобов’язаннями.
Євгенія взяла документи і почала читати. З кожним рядком обличчя її блідло. Максим вирвав папери з рук Євгенії та пробіг очима по тексту.
— Це ж… це ж кабала! — видихнув він. — Мама хотіла зробити Женю моїм фінансовим рабом.
— По суті, так, — погодилася Наталя. — Ці документи складені так, що формально все виглядає законно. Добровільна згода, підпис, дата. Але фактично це пастка. Після підписання Євгенія несла б повну відповідальність за ваші борги, Максиме.
Андрій узяв документи й уважно вивчив їх.
— Чому ви прийшли до нас? — запитала Євгенія. — Чому розповідаєте це?
Наталя помовчала.
— Тому що я не хочу бути частиною шахрайської схеми. Я юрист із двадцятирічним стажем. У мене репутація. І я не збираюся її втрачати заради Ірини Чернової. Крім того, вчора ввечері вона зателефонувала мені й зажадала знищити всі копії документів. Сказала, що якщо я комусь розповім, вона зруйнує мою кар’єру. Це було погрозою. А я не терплю погроз.
— Господи! Моя мати — злочинниця! — сказав Максим.
— Не зовсім, — поправила Наталя. — Формально вона не скоїла злочину. Вона замовила машину, найняла юриста, підготувала документи. Усе це законно. Проблема в тому, що документи були складені з метою обману. Але довести це в суді складно.
— Але не неможливо, — сказав Андрій. — У нас є заявка на транспортне обслуговування з коментарями. Є свідки. Є самі документи. Цього достатньо, щоб показати намір.
Наталя кивнула.
— Так. Якщо ви захочете подати до суду, у вас є шанси. Але це буде довгий і складний процес.
Євгенія подивилася на Максима.
— А як справи з твоїм бізнесом? Наскільки все погано?
Максим зітхнув.
— Дуже погано. Борги. Три незавершені об’єкти. Банк вимагає повернення кредиту протягом шести місяців. Якщо я не знайду гроші, почнеться процедура банкрутства. Я втрачу компанію, обладнання, все.
— А чому ти не сказав мені раніше?
