— «Звичайно, в нашому селищі є хороша початкова школа», — твердо пообіцяв Семен. Олена радісно підстрибнула: «Артемку, чуєш? Ми будемо вчитися!»
Вони вийшли з відділку вже як офіційно оформлена тимчасова сім’я. На вулиці пахло осінньою прохолодою і свободою. «Дядьку Семене, — несміливо запитала Олена, показуючи на кіоск з морозивом, — а можна?»
Семен широко посміхнувся: «Звичайно, можна. У нас сьогодні справжнє свято — те, що ми тепер разом». Олена обережно лизнула ескімо: «А це надовго, дядьку Семене?»
«Сподіваюся, що назавжди», — дуже тихо сказав Семен, і Артем побачив у його очах щось тепле, рідне.
Наступного ранку Семен заходився облаштовувати хату для дітей. У кутку кімнати він почав збивати два окремі ліжка з соснових дощок. Артем з цікавістю спостерігав і запропонував допомогу: «Дядьку Семене, можна я допоможу?»
Олена влаштувалася на старому дивані з ведмедиком і поважно командувала: «Ведмедику, стеж за роботою». До вечора ліжка були готові, і за вечерею вони вперше сиділи всі разом за одним столом, як справжня сім’я.
Олена раптом запитала: «Дядьку Семене, а можна я буду звати вас татом?» Семен розчулено подивився на дівчинку: «Звичайно, можна, донечко».
Наступного дня Семен повів дітей у селище за покупками, купив їм новий одяг і шкільне приладдя. Олена побачила ошатну синю сукню: «Ой, яка гарна!» Семен, не замислюючись, купив її, заспокоївши Артема, що грошей вистачить.
Через тиждень настав перший день у школі. Вчителька зустріла їх доброзичливо. На перерві Олена показала ведмедика однокласникам: «Це мій ведмедик, мамин подарунок. Мама на небі».
Увечері за вечерею діти розповідали про школу, а Олена намалювала їхню нову сім’ю: високого чоловіка, хлопчика і дівчинку з ведмедиком. Артем робив уроки, і Семен допомагав йому з математикою. «У вас добре виходить бути татом», — серйозно сказав Артем.
Через два тижні зателефонувала Ольга Василівна: «Семене Петровичу, ми знайшли батьків дітей. Вони зараз у бігах, заборгували велику суму, але батьківських прав не позбавлені. Теоретично можуть вимагати дітей назад».
Семен нічого не сказав дітям, але Артем помітив його занепокоєння. Увечері Семен влаштував сімейну розмову: «Якщо щось трапиться, хочу, щоб ви знали: я вас дуже люблю. І буду любити завжди, що б не сталося».
Артем і Олена обійняли його: «Ми вас теж любимо, тату. Ви справжній, не як той поганий дядько».
Вранці до хати під’їхала чорна машина. З неї вийшли Ольга Василівна і слідчий Морозов. Семен зустрів їх у дворі, внутрішньо напружившись, а діти сховалися в будинку.
«У нас до вас дуже серйозна розмова», — сказав слідчий. У будинку Морозов дістав папку з документами: «Батько у свідоцтві про народження Олени справжній. А ось з Артемом історія цікавіша».
«У його свідоцтві вказаний той самий батько, але за медичними даними це неможливо. У них абсолютно різні групи крові. У Артема рідкісна четверта група з негативним резусом».
Семен зблід як крейда: «У мене… У мене точно така ж група крові». Слідчий кивнув: «Саме тому ми тут. Погодитеся на аналіз ДНК для встановлення батьківства?»
«Звичайно, згоден», — відповів Семен тремтячими руками. Минув тиждень болісного очікування, і нарешті пролунав дзвінок.
«Семене Петровичу? Це Морозов. Результати готові. Ймовірність батьківства 99,9%. Артем ваш біологічний син». Семен випустив слухавку і повільно опустився на підлогу, по обличчю текли сльози щастя…
