Кафе виявилося маленьким і теплим, із картатими скатертинами й запахом свіжої випічки. Олена з Дариною прийшли на чверть години раніше й зайняли столик біля вікна. Розмовляти не виходило: кожна заздалегідь перебирала фрази й розуміла, що жодна не звучить доречно.
Рівно о третій увійшла висока худорлява дівчина в простому сірому пальті. Волосся було зібране в хвіст, на обличчі майже не було косметики. Вона відразу впізнала відвідувачок за фотографією, спокійно підійшла й сіла навпроти.
Кристина назвала Дарину на ім’я, а потім перевела запитальний погляд на Олену.
— Ви дружина Олега?
— Уже майже колишня. Ми оформлюємо розлучення.
У сірих очах промайнуло розуміння, але не злорадство. Кристина почала фразу про те, що батько, мабуть, зрадив і цю жінку, і не договорила. Олена коротко підтвердила.
Офіціантка принесла меню. Усі троє замовили чай, ніби однакові чашки могли зробити розмову менш незручною. Дарина зізналася, що дізналася про сестру лише два дні тому й до цього вважала себе єдиною дитиною.
— А виявилося, що є ще я, — без надриву закінчила Кристина. — Донька, яку ваш батько покинув приблизно в три роки. Не бійтеся, я не звинувачую вас. Ви тоді навіть не народилися. І не хочу, щоб через мене ви неодмінно його ненавиділи.
Дарина розгубилася. Кристина пояснила, що сестра має право відчувати злість, але сама вона не вимагає ні осуду, ні захисту. Їй не потрібна ще одна війна довкола людини, яка й так зайняла надто багато місця в їхніх життях.
Сидячи навпроти, Дарина помічала знайомі рухи: Кристина так само трохи підтискала губи перед відповіддю і тим самим жестом прибирала пасмо волосся за вухо, як їхній батько. Схожість робила спорідненість реальнішою за документи. Водночас відмінність була очевидною: у голосі старшої сестри не чулося бажання сподобатися чи втекти від незручної теми. Вона дивилася просто, витримуючи паузи, і цим нагадувала радше людину, якою Дарина хотіла б стати сама.
— Я прийшла не заради нього, — сказала Дарина. — Хочу пізнати тебе. Ти моя єдина сестра, і я не готова втратити тебе раніше, ніж ми бодай спробуємо познайомитися.
Кристина довго вивчала її обличчя, ніби шукала ознаки нещирості, потім спитала Олену, навіщо прийшла вона. Відповіді заздалегідь підготовлено не було. Олена зізналася, що сама до кінця не розуміє: можливо, відчуває нелогічну провину; можливо, намагається побачити людину, яку Олег покинув заради «ідеальної» другої сім’ї, що виявилася такою самою фальшивою.
Кристина спокійно зняла з неї цю провину. Батько пішов задовго до появи Олени, тому його вчинок не можна було пояснити новою дружиною. Вибір зробив він сам.
Принесли три чашки, три ложки й цукорницю. Прості предмети на столі підкреслювали дивність зустрічі трьох жінок, пов’язаних одним чоловіком, який зараз навіть не знав, що вони розмовляють.
Дарина попросила розповісти про дитинство й про Оксану. Кристина повільно помішувала чай. Її мати була сильною: працювала на двох роботах, сама виростила доньку, ніколи не скаржилася й майже не говорила про Олега погано. Вона пояснювала просто: батько існує, але обрав інше життя; дитина в цьому не винна, як не винна й мати.
Після смерті Оксани вісімнадцятирічна Кристина все-таки спробувала знайти його. Адресу вдалося дізнатися, і якось вона приїхала до великого будинку. Стояла за огорожею й спостерігала, як назовні вийшли Олег, Олена і дівчинка в шкільній формі.
Дарині тоді було дванадцять чи тринадцять. Вона тримала батька за руку й сміялася. Кристина побачила щасливу сім’ю й вирішила не руйнувати її своєю появою. У молодшої сестри було те, чого старша ніколи не знала: батько, який тримав її долоню. Відбирати це в іншої дитини Кристина не захотіла…
