Але Віктор уже говорив по телефону, його голос був сповнений праведного гніву та турботи про хворого брата. Він розігрував ідеальний спектакль. Олексій опинився в пастці. Він щойно знайшов надію, щоб тут же її втратити. Він міг рухати рукою, але цього було замало, щоб зупинити брата. Він знову був безсилий, і цього разу його поразка була ще нищівнішою.
За десять хвилин до палати увійшов сам головний лікар у супроводі охорони. Віктор з виглядом ображеної чесноти викладав йому свою версію: аферистка, користуючись безпорадністю брата, намагається чинити на нього психологічний тиск, що вкрай небезпечно для пацієнта в його стані. Головний лікар, літній і втомлений чоловік, для якого багаті та скандальні пацієнти були головним болем, не хотів проблем.
Він співчутливо подивився на Альону, але закон був на боці Віктора. Він був офіційним опікуном на час хвороби.
— Мені дуже шкода, — сказав лікар, уникаючи її погляду, — але я змушений попросити вас покинути лікарню і не з’являтися тут до особливого розпорядження. Охоронці ввічливо, але наполегливо повели її до виходу.
Вона не чинила опору, знаючи, що це марно. Біля дверей вона обернулася. В її очах плескався такий відчай, що в Олексія застигла кров у жилах. Вона прошепотіла одними губами: «Я буду чекати». І двері за нею зачинилися. Він залишився один. Один на один зі своїм ворогом, який переможно усміхався, всідаючись у крісло біля його ліжка.
— Ну ось, братику, — сказав Віктор, дістаючи сигару, — тепер нам ніхто не завадить. Відпочивай, набирайся сил, я про все подбаю. У цій фразі звучала неприхована погроза.
Він опинився на самому дні. Ворог відрізав його від світу і тепер міг робити все що завгодно. Але саме там, на дні, в тиші палати, просякнутій запахом брехні та антисептика, до Олексія прийшло прозріння.
Він дивився на самовдоволене обличчя брата і бачив не просто жадібного родича. Він бачив убивцю. Сумнівів не залишилося. Віктор намагався його вбити. І тепер, коли план провалився, він діятиме хитріше. Він триматиме його тут, в ізоляції, накачуватиме ліками, поки не доможеться свого. Лють поступилася місцем холодному, дзвінкому розрахунку.
Він більше не буде безвільною жертвою. Він буде мисливцем.
Він заплющив очі, вдаючи, що заснув від утоми. Віктор, переконавшись, що брат відключився, пішов, давши медсестрам розпорядження нікого не пускати. А Олексій розпочав свою війну. Він зрозумів, що його головний козир — це те, що ворог вважає його слабким, безпорадним. Він вирішив підіграти.
Він прикидатиметься, що відновлення йде дуже повільно, що у нього часткова амнезія. Це дасть йому час. Час, щоб зібрати сили та завдати удару у відповідь. Дні потягнулися, як в’язка патока. Він слухняно виконував вправи з фізіотерапевтом, але робив це так, щоб прогрес здавався мінімальним. Він почав говорити, але вимовляв лише окремі слова, зображуючи сплутаність свідомості.
«Де я?», «Що сталося?». Віктор був задоволений. Такий брат його влаштовував. Він щодня приходив із паперами, розповідав про справи в компанії, підсовував на підпис якісь документи, користуючись його неом осудністю. А Олексій слухав, запам’ятовував, аналізував. І потайки, коли залишався один, тренувався…
