Наступного ранку її голову стиснула страшна мігрень, ніби череп стискали сталевими лещатами. Потім різко піднялася температура, і слабкість прикувала її до ліжка. Місцевий фельдшер лише розвів руками: «Вірус якийсь ходить».
Але звичні таблетки зовсім не допомагали. Коли Олег поїхав у місто у справах, Олена, ще хитка, понесла коробку на другий поверх. Нога підвернулася на знайомій сходинці, ніби хтось невидимий смикнув її за шнурок.
Падіння було стрімким, болісним і принизливим. Сидячи на підлозі серед розсипаних тюбиків, вона вперше подумала: «А що як прокляття існує?..» Думка стала страшною реальністю, коли Олег не повернувся до вечері вчасно.
Дзвінок з обласної лікарні пролунав як вирок суду. Його машину підрізали на порожній трасі, вона вилетіла в кювет і перекинулася. «Струс, зламано ребро, але живий, у сорочці народився», — втомлено говорив черговий лікар.
Олег, блідий, з наспіх перев’язаною головою, прошепотів їй у палаті: «Джип був без номерів. Він чекав на мене, Олено. Вони почали полювання».
В його очах читався не страх, а холодна лють навпіл з утомою. Повернувшись на дачу, Олена зіткнулася з нав’язливою сусідською «турботою». «Монах мститься, мила, — шепотіла стара біля паркану. — Він скарб стереже і після смерті, гріх це чіпати. Усіх, хто торкався, біда наздоганяла». І Олена, столичний дизайнер і раціоналіст, раптом відчула крижаний черв’ячок марновірства біля самого серця…
