Вони прийшли вдень, зовсім не ховаючись. Троє міцних хлопців на чолі з чоловіком зі шрамом — Сергієм. Він не погрожував відкрито, він вів жорсткі ділові переговори. «Музей дасть вам копійки через роки, ми — п’ять мільйонів гривень просто зараз. Готівкою, чистими. І забудете все, як страшний сон».
Його спокій був страшніший за будь-який крик. Олена, відчуваючи, як зрадницьки підкошуються ноги, твердо сказала «ні». Сергій кивнув, ніби отримав цілком очікувану відповідь.
«Гроші — вони криваві. Ви вже це зрозуміли на своїй шкірі», — кинув він на прощання, і це прозвучало як констатація факту, а не погроза. Тієї ж ночі спрацювала встановлена сигналізація. На записі з камери було видно тінь з ломом біля вікна підпілля. Вони розуміли: наступний візит бандитів буде останнім.
Передача скарбу державному музею була схожа на евакуацію з обложеної фортеці. Люди в уніформі, швидкий опис, броньований інкасаторський мікроавтобус.
Коли машина зникла в дорожньому пилу, Олена видихнула, але полегшення чомусь не настало. Прийшло лише спустошення.
А потім з’явився Отець Михайло. Представник єпархії був схожий на бухгалтера від Бога, сухий і безпристрасний. «Це не скарби, це церковне майно, — говорив він, перебираючи папери. — Ікони мають давати людям надію в храмі, а не інформацію в музейній вітрині.
Надія завжди дорожча за золото». Його крижана, майже бюрократична правота була страшнішою за будь-які бандитські аргументи Сергія.
Саме Олег, у самий розпал судової тяганини, знайшов розгадку «прокляття». Він знову спустився до схованки, тепер уже порожньої, і взяв проби чорної цвілі зі стін.
Вердикт київського мікробіолога був простий: Stachybotrys chartarum. Вкрай токсичний грибок, спори якого викликають сильні мігрені, слабкість і навіть галюцинації. «Ти просто надихалася, поки копала, ось тобі й увесь «вірус», — сказав Олег, і в його очах читалося явне полегшення.
Потім знайомий механік на СТО знайшов на гальмівному шлангу їхньої машини акуратний, професійний надріз. «Диверсія, — сказав Олег уже без подиву.
— Не прокляття, Олено. Люди». Він дивився на дружину, ніби чекав, що і з неї нарешті спаде ця містична мара. Але в її душі вже міцно оселився інший, страшніший черв’як сумніву. Суд розділив знайдений скарб, як ділить спадщину сварлива сім’я. Монети пішли музею, дві ікони передали церкві…
