Музей відмовився прийняти кошти назад. Тоді вона віддала два мільйони на новий кардіоцентр у районній лікарні.
Ще частину перевела на реставрацію Покровського монастиря. Дітям вона залишила те, що ніхто не зміг би відняти, — пам’ять про чесного батька. На відкритті кардіоцентру до неї підійшла проста літня жінка і, не кажучи ні слова, взяла її руки у свої — шорсткі, теплі, живі. І Олена нарешті відчула, а не зрозуміла розумом.
Прокляття полягало не в грізному написі на стіні підвалу. Воно було в тій самій миті, коли вона вперше впустила монету і ахнула від її тяжкості — не ваги благородного металу, а ваги можливостей, що відкрилися.
Чернець у своєму написі помилився. Він чекав злодія ззовні. А справжній злодій завжди приходить зсередини, тихо крадучи людяність, підміняючи її азартом, страхом і хибною жагою справедливості.
Тепер, дивлячись на сяючі на сонці куполи відродженого монастиря, вона знала напевно: страж відпустив свій віковий пост. Його скарб, що пройшов через жадібність і щире каяття, нарешті знайшов спокій. І Олег, чиє ім’я на табличці лікарні тепер рятувало життя, теж знайшов свій спокій. Єдине, чому не було спокою на цій землі, — це її пам’яті. Але це вже була не кара небес, а дар. Вічне нагадування про ціну, яку платять за мудрість, куплену ціною власного серця.
