Тим часом мати Софії, Ірина, сиділа в кутку, борючись з емоціями. Вона була виснажена не тільки болем втрати, а й тривогою за доньку. Ірина хотіла витягнути Софію з труни, обійняти її й забрати додому, подалі від цього кошмару. Але щоразу, коли вона намагалася підійти, щось її зупиняло. Може, інтуїтивне розуміння важливості моменту, а може, просто страх перед невідомим. Дівчинка виглядала так спокійно в обіймах батька, що порушувати це здавалося блюзнірством. Дядько Роман спробував обережно підняти Софію, але вперше за весь час вона виявила ознаки опору. Не розплющуючи очей і не кажучи ні слова, вона міцніше стиснула батька і злегка похитала головою. Рух був ледь помітним, але всі його побачили.
У цей момент бабуся Олена, яка досі зберігала мовчання, вирішила розповісти про те, що приховувала багато років. Вона підійшла до лікаря і відвела його вбік, подалі від цікавих вух. Голос її тремтів від хвилювання.
— Лікарю, ви повинні дещо знати про мого сина, — тихо почала вона. — З молодості в Андрія був особливий стан, ми приховували його від усіх. Коли йому було років двадцять, з ним сталося щось дуже дивне. — Вона зробила паузу, збираючись із думками. — Ми знайшли його непритомним на підлозі в кімнаті. Він не дихав, пульсу не було, ніякої реакції. Ми були впевнені, що він помер. Я вже готувалася до похорону, коли через годин шість він розплющив очі й запитав, чому всі плачуть.
Лікар слухав уважно. Його медичний розум аналізував інформацію.
— Ми возили його до найкращих фахівців у Київ, — продовжила бабуся. — Після безлічі обстежень поставили діагноз — каталепсія. Лікарі пояснили, що це дуже рідкісний стан, коли всі життєві функції так сповільнюються, що людина здається мертвою.
— Каталепсія, — задумливо повторив лікар. — Так, читав про таке в медичних журналах, але на практиці не стикався. Дійсно, може імітувати смерть так точно, що навіть досвідчені лікарі помиляються.
Бабуся кивнула.
— Лікарі сказали, що це може повторитися в моменти сильного стресу або травми. Андрій нікому не розповідав про діагноз, навіть Ірині. Боявся, що почнуть ставитися як до хворого. Коли ми дізналися про аварію, я відразу подумала про це, — зізналася вона. — Але не наважилася сказати. Боялася, що вважатимуть старою божевільною, яка не може прийняти смерть сина.
Лікар, вислухавши історію, знову підійшов до труни, але тепер із зовсім іншим розумінням. Він почав ретельніший огляд, використовуючи всі свої знання. При каталепсії ознаки життя можуть бути настільки слабкими, що їх не помітити при поверхневому огляді. Він дістав маленьке дзеркальце і підніс до губ Андрія, перевіряючи наявність дихання. Спочатку нічого, але через кілька хвилин на поверхні з’явилося легке запотівання. Серце лікаря забилося частіше.
Напруга в кімнаті зросла, коли молода сусідка, Аліна, студентка університету, дістала смартфон і сказала, що записала момент, коли рука Андрія зрушилася. До цього на неї мало звертали уваги. Але тепер усі повернулися до неї з жадібною цікавістю…
