— Сядьте, — він вказав на стілець навпроти.
Ольга невпевнено присіла на краєчок стільця, мнучи фартух у руках.
— Ви працюєте в нас три роки, — почав Олександр. — Ви прекрасна працівниця, завжди відповідальна. Я хочу підняти вам зарплату втричі. Починаючи з наступного місяця.
Ольга відкрила рот, але не змогла вимовити ні слова. Її очі наповнилися сльозами.
— Я… Я не знаю, що сказати, — прошепотіла вона. — Дякую. Дуже дякую.
— Це ви заслужили, — відповів Олександр. — І ще. Ви з Веронікою тепер будете жити у великій кімнаті на третьому поверсі. Там більше місця, кращий вид. Я розпоряджуся, щоб усе переобладнали для вашої зручності.
Ольга плакала відкрито, не соромлячись.
— Чому? Чому ви такі добрі до нас?
Олександр хотів сказати правду — що її дочка врятувала йому життя. Але згадав обіцянку, дану Вероніці.
— Просто вважаю, що так правильно, — сказав він просто.
Решту дня Олександр провів у своєму кабінеті. Це була велика кімната на першому поверсі з високими книжковими шафами, масивним письмовим столом і панорамним вікном, що виходило в сад. Тут він працював, проводив відеоконференції з партнерами, підписував документи.
Тут же він міг замкнутися і залишитися наодинці зі своїми думками. Зараз йому це було необхідно як ніколи. Він дістав пляшечку з кишені й поставив на стіл. Прозора рідина злегка колихалася.
Що це? Йому потрібно було це з’ясувати. Але нести у звичайну лабораторію було небезпечно: якщо Олена дізнається, що він знає… Ні, діяти потрібно обережно.
Олександр відкрив ноутбук і почав шукати інформацію. Які речовини можуть викликати параліч, не вбиваючи людину? Він заглибився в медичні статті, форуми лікарів, наукові публікації.
Те, що він дізнався, змусило його похолодіти. Виявляється, існують препарати, які блокують нервово-м’язову передачу. Їх застосовують у хірургії для тимчасового розслаблення м’язів.
Але якщо давати їх постійно, в малих дозах, вони можуть підтримувати хронічний стан паралічу, маскуючи це під незворотні пошкодження хребта. Особливо якщо початковий стан дійсно був важким. У Олександра дійсно були пошкодження після аварії.
Але, можливо, не настільки критичні, як йому говорили. А препарат довершував справу, не даючи тілу відновлюватися.
Дмитро. Вероніка чула це ім’я. Лікар на ім’я Дмитро.
Олександр відкрив папку з медичними документами на комп’ютері. Після аварії через його руки пройшли десятки лікарів. Він переглядав список за списком. Хірурги, неврологи, реабілітологи.
І ось воно. Дмитро Вікторович Леньов. Невролог. Приходив на консультацію через три місяці після аварії. Це було давно — чотири з половиною роки тому.
Саме після тієї консультації, як тепер розумів Олександр, Олена і Леньов почали свій жахливий план. Тоді ж почалися регулярні вітаміни, які приносила дружина. Олександр смутно пам’ятав його.
Чоловік років сорока, високий, з темним волоссям і зеленими очима. Впевнений у собі, говорив переконливо. Саме він наполягав, що пошкодження незворотні, що надії на відновлення немає.
Олександр згадав ту розмову. Леньов прийшов увечері, коли Олена була вдома. Вони розмовляли втрьох у цьому ж кабінеті. Лікар пояснював щось про розрив нервових волокон, про відсутність провідності імпульсів.
Олена слухала уважно, ставила запитання. Потім Леньов пішов, і більше Олександр його не бачив. Але Олена згадувала його. Говорила, що консультувалася з ним по телефону, щоб уточнити деталі лікування.
Олександр не надавав цьому значення. Думав, що дружина просто хоче допомогти, шукає інформацію. А вона… Коли це почалося? Відразу після аварії? Чи пізніше?
Олександр знайшов контактні дані Леньова в документах. Приватна клініка в центрі міста. Прийом за записом. Він гірко посміхнувся. Значить, лікар продовжує практикувати, допомагає людям, а ночами приходить до дружини пацієнта, якого тримають у паралічі.
Потрібно було діяти. Але як? Якщо він звернеться в поліцію прямо зараз, що він доведе? Слова семирічної дитини? Пляшечка з невідомою рідиною, яку можна пояснити як завгодно?
Ні, потрібні були тверді докази. Олександр зняв слухавку стаціонарного телефону і набрав номер. Відповіли після третього гудка.
— Алло?
— Вікторе, це Громов. Мені потрібна твоя допомога. Терміново і конфіденційно.
На тому кінці дроту мовчали секунду.
— Олександре? Давно не чулися. Що сталося?
Віктор Анатолійович Кречетов був приватним детективом. Вони познайомилися років десять тому, коли Олександру потрібно було перевірити надійність ділових партнерів перед великою угодою. Кречетов зробив роботу бездоганно. З того часу вони підтримували контакт, хоча рідко бачилися.
— Приїжджай сьогодні ввечері. О дев’ятій годині. Запишеш адресу? — Олександр продиктував адресу особняка.
— Це твій дім?
