Антон розгорнув мапу Мирона Федоровича на капоті. До галявини належало кілька годин їхати трасою, потім промерзлою лісовозною колією й нарешті лісом без дороги. Здійснювати задумане в січні він не збирався. Спершу треба було перевірити маршрут і переконатися, що навесні потрібне місце вдасться знайти знову. Залишати бранців без нагляду на час довгої поїздки Антон не наважився.
Він по одному переніс усіх трьох до кузова. Особливо важким був Віталій; двічі Антон мало не втратив рівновагу, але глибоко прихована лють наче додала сил. Фургон виїхав у ніч. Звичайною дорогою машина рухалася рівно, після повороту на лісовозну колію почала підстрибувати, рипіти й чіпляти днищем мерзлу землю.
За кабіною панувала тиша. Бранці вже опритомніли й швидко зрозуміли, що крики серед безкраїх дерев нічого не змінять. Двічі Антон зупинявся, щоб перевірити їхній стан. Богдан жалібно мугикав під стрічкою, Віталій не подавав голосу, у Сергія збивалося дихання. Дев’ять годин перетворилися на один повільний рух крізь сніг, темряву й запах пального.
Остання частина маршруту існувала лише на папері. Антон знайшов модрину з роздвоєною верхівкою, перетнув замерзлий струмок, об’їхав яр і піднявся кам’янистим схилом. Повалені стовбури змушували змінювати напрямок, гілки дряпали борти, колеса кілька разів безпорадно крутилися на місці. Кожен знайдений орієнтир трохи послаблював страх заблукати, але до самої галявини Антон не був певен, що правильно зрозумів мапу. Старий фургон стогнав, ніби ось-ось розсиплеться, та далі повз уперед.
На світанку попереду відкрилася галявина. Січневе сонце повільно підіймалося за сірими деревами, холодне світло робило ліс схожим на нерухому декорацію. Антон заглушив двигун і вийшов. Чисте повітря обпекло легені. Після задушливої кабіни із запахом бензину й людського страху мороз здавався майже солодким.
Три кедри стояли біля краю галявини, наче їх колись навмисно посадили в одну лінію. Стовбур кожного був надто товстим, щоб доросла людина могла обхопити його руками. Поряд здіймалися занесені снігом пагорби із хвої та землі. Мурашники видавалися мертвими, але глибоко під поверхнею колонії лише сповільнили життя й чекали повернення тепла.
Мирон Федорович пояснював, що справжній рух почнеться після весняного потепління, коли розтане сніг і тисячі рудих тіл вийдуть назовні. Січневий запах меду не дав би потрібного результату, й Антон знав це ще до виїзду. Подорож була перевіркою мапи та дороги. Стоячи серед крижаної тиші, він бачив, що між рішенням і завершенням лежать іще довгі місяці…👉Продовження — натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
