Дорога знову тривала дев’ять годин. За перегородкою перебували троє чоловіків, яких невідомість змінила дужче, ніж Антон сподівався. Обличчя змарніли, руки тремтіли, рухи стали обережними. Від колишньої впевненості майже нічого не лишилося. За чотири місяці вони дізналися, як це — не розпоряджатися часом, світлом і власним життям, цілковито залежати від людини, яка нічого не пояснює.
Фургон в’їхав на галявину перед світанком. Антон вивів бранців по одному, підвів кожного до окремого дерева й закріпив так, щоб не можна було відійти від стовбура. Руки опинилися за спиною, ноги були стягнуті біля коріння. Він кілька разів перевірив кріплення, потім зняв мішки й прибрав стрічку з ротів.
Богдан заговорив першим. Почав із лайки, швидко перейшов до погроз і пообіцяв, що батько знайде Антона, знищить усіх помічників і не дозволить викрадачеві вийти з лісу живим. Місяці темряви не викорінили звички командувати, але голос став високим і невпевненим. Богдан і досі намагався сховатися за батьковим прізвищем, наче за міцним парканом.
Віталій беріг сили. Він переводив погляд із фургона на дерева, кріплення й мурашники, оцінював відстань і напружував м’язи, перевіряючи слабкі місця. Поступово вираз його обличчя змінився. Досвідчений виконавець раніше за інших зрозумів, що тут не спрацюють ні звичний тиск, ні вмовляння, ні фізична перевага. Розрахунок не знаходив виходу.
Сергій тихо плакав. На брудних щоках з’являлися світлі доріжки, але він не погрожував і не просив відпустити. Можливо, ще під час зустрічі біля машини він здогадався, до чого все йде. Тепер Сергій дивився в траву й здригався від кожного руху біля найближчого мурашника.
Антон сів на повалений стовбур навпроти. Ранкове світло повільно пробивалося між гілками, на траві блищала роса, навколо мурашників уже вирувала робота. Деякий час він мовчав, даючи бранцям роздивитися галявину й зрозуміти, як далеко вони перебувають від допомоги. Він не почувався переможцем і не готував красивої промови. Треба було лише назвати факти, які троє чоловіків сім років вважали несуттєвими, бо наслідки діставалися іншим.
На кілька митей замість виснажених бранців він побачив молодиків із минулого: Богдана із самовпевненою усмішкою, Віталія з текою документів, Сергія, який ховає погляд. Тоді вони сиділи вільно, а Антон намагався збагнути, як захистити матір та Ірину. Тепер становище змінилося, однак відчуття неправильності не зникло. Неможливо відновити рівновагу, просто переклавши страх на інші плечі.
Антон виніс важку каністру й поставив перед собою. Коли кришку було знято, густий медовий запах поплив вологим повітрям. Рух на найближчій мурашиній стежці наче став метушливішим. Богдан урвав погрозу, Віталій уперше подивився просто на ємність, Сергій заплющив очі…👉Продовження — натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
