Андрій довго сидів, потім вийшов до майстерні й повернувся зі зв’язкою ключів. У гаражі стояв старий повноприводний фургон — важкий, непримітний, справний і повністю заправлений. У кузові лежали робочі ремені, мотузки та інструменти. Господар не став з’ясовувати, що саме знадобиться. Він уже зрозумів напрям Антонових думок.
Антон не хотів утягувати друга далі. Андрій відбув своє покарання, створив майстерню й збудував нове життя, тому подальші вчинки мали лишитися на совісті однієї людини. Забираючи ключі, Антон попросив адресу Мирона Федоровича Козака. Сімдесятитрирічний лісник провів в ув’язненні двадцять років, був звільнений за станом здоров’я й оселився в маленькому селі біля великого лісового масиву.
Мирон Федорович два роки ділив камеру з Антоном і розповідав про ліс так, як інші згадували рідну домівку. За слідом він визначав вік звіра, помічав рух рисі серед нерухомих гілок і знав повадки великих хижаків. Особливо часто старий говорив про рудих лісових мурах, величезні житла із хвої та дивовижний лад, якому підкоряються мільйони крихітних істот.
Адресу Андрій знайшов через давніх знайомих. Щойно почало світати, Антон виїхав із міста, а опівдні дістався села з десятка будинків уздовж заметеної дороги. Оселя лісника стояла останньою, біля самої крайки дерев. Поряд темніла похилена господарська прибудова, під навісом аж до даху здіймалася охайна стіс дров.
Старий упізнав гостя відразу й обійняв із несподіваною силою. Посадив за стіл, налив чаю з потемнілого металевого чайника й почав розпитувати про звільнення. Антон слухав розмови про грибні місця, заячі стежки та рідкісні виходи до лісу, майже не торкаючись чашки. Мирон Федорович швидко помітив напруження: гість сидів надто рівно й постійно торкався внутрішньої кишені з листом.
Звичайні розпитування скінчилися. Лісник уважно подивився на Антона й прямо запитав про мету приїзду. Той сказав, що шукає місце, де біля трьох міцних дерев розташовані три великі мурашники, далеко від доріг, житла й випадкових перехожих. Мирон Федорович не виказав подиву. Він склав вузлуваті пальці на столі й кілька довгих митей вивчав обличчя колишнього співкамерника.
Колись Антон розповів йому про аварію, неправдиве зізнання та людей, які обіцяли піклуватися про матір і наречену. Тепер старий зрозумів достатньо, хоча ще не чув, чим скінчилися ті обіцянки. В його очах не було осуду, лише важка зосередженість людини, яка помітила небезпечний слід. Мирон Федорович підвівся й вийшов до сусідньої кімнати…👉Продовження — натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
