Віра вийшла з кімнати Федора Олександровича з неприємним тягарем на душі. Те, що вона зробила, — це неправильно.
Віра нізащо не пішла б на цей крок, якби не її підозри. Треба ж зрештою дізнатися, у чому тут річ. Можливо, навіть ідеться про життя і смерть.
У ранньому дитинстві Віра жила з мамою в маленькій квартирці у двоповерховому дерев’яному бараці. Тата в них не було, як і будь-яких інших родичів, тільки мама і вона. Мама Віри була вихованкою дитячого будинку, отримала після випуску квартирку від держави, вивчилася на швачку і працювала більшу частину свого життя на місцевій ткацькій фабриці.
Добре, що промзона, де було це підприємство, розташовувалася не так далеко від рідного барака. Навіть на автобус витрачатися не доводилося, що було дуже доречно, адже Віра та її мама жили більш ніж скромно. Ранні дитячі роки Віра запам’ятала як найщасливіший час у своєму житті.
Мама, молода, весела. Варто було їй посміхнутися, як усі печалі й тривоги Віри кудись зникали. Мама багато працювала, іноді навіть у нічні зміни на фабрику йшла.
Віра з п’яти років могла сама про себе подбати. І суп зварити, і прибратися, і в магазин сходити, якщо треба. Більшість Віриних друзів тоді жили так само, самостійно.
Мотузка з ключем завжди при собі, дрібні гроші на хліб на столі, а куди подітися. Батьки працюють, діти самі по собі. Зате яким щастям було, коли мама нарешті поверталася додому, та ще й не з порожніми руками, з чимось смачненьким.
Вони з Вірою сиділи на кухні, пили чай, обмінювалися новинами дня. Чудово було. Віра вважала свою маму красунею, світлошкірою, русявою, ставною.
І шкодувала, що вродилася не в неї. Сама Віра була щупленькою, смаглявою, кароокою, зовсім не такою ефектною, як її мати. Віра пишалася своєю красивою мамою.
Але зрештою краса ця стала причиною нещастя Віри. Макс, вітчим, він спочатку залицявся до мами, обсипав її компліментами, галантно подавав їй руку, дарував квіти, запрошував то в кіно, то в кафе. Іноді вони й Віру із собою брали.
Макс, він здавався таким веселим, таким хорошим і турботливим. Спочатку він Вірі подобався. Іноді вони розмовляли з мамою про Макса.
Вірі тоді було вже одинадцять, вона багато розуміла. Тому мама радилася з нею майже як із рівною. — Доню, він же мені на весілля натякає, як думаєш, чи варто? У той момент Віра була впевнена, що так, варто.
Макс, він зможе про них подбати, стане для них опорою і захистом. Вірі добре жилося з мамою, і все ж їй дуже не вистачало батька. Вона заздрила подружкам, у яких були татусі.
Макс працював водієм на заводі, де працювала мама. Він був симпатичним, міцним, веселим, душею компанії, купа друзів, мільйон знайомих, жартівник і балагур. Жив Макс у власній однокімнатній квартирі в набагато благополучнішому районі, ніж той, де розташовувався дерев’яний барак Віри та її мами.
Тож після весілля вирішено було переїхати туди. Там і школа краща, і гуртки всякі поруч, — перераховувала мама. Та й потім, наша квартира така стара, давно ремонту потребує, а у Макса просторо, світло, красиво.
Так Віра та її мама й опинилися у квартирі Макса. Спеціально для пасербиці Макс переобладнав лоджію в окрему кімнату. Утеплив, поклеїв шпалери і купив меблі.
Віра була щаслива від того, що тепер у неї є власна спальня. Нехай маленька, зовсім крихітна, але своя. Потім Макс умовив матір продати квартиру в бараці.
Та спочатку опиралася, страшно їй було залишитися без кола, без двору, але він так переконливо описував перевагу життя в просторій двокімнатній, а то й трикімнатній квартирі, наводив безліч аргументів. Вирішальними стали плани на другу дитину. Справді, як жити в однокімнатній квартирі вчотирьох? Мама погодилася.
Продала квартиру, віддала гроші Максу. Той теж виставив свою однокімнатну на продаж. У результаті сім’я перебралася в простору двокімнатну квартиру, і у Віри з’явилася вже справжня спальня, чому дівчинка була невимовно рада.
Спочатку Віра була щаслива від усіх цих змін. Макс зробив їхнє з мамою життя кращим, яскравішим, повнішим. Тепер вони жили в хорошій квартирі, до батьків часто ходили гості, було весело, гамірно, радісно.
Віра перейшла в нову школу, де швидко завела подружок. Перші кілька років усе було майже ідеально. “Майже” — це тому, що Макс мав запальний характер, і частенько вони з мамою сварилися через абсолютно, здавалося б, незначні приводи.
Макс ревнував свою дружину, а ще його дратувала її, як він висловлювався, “безгосподарність”. Вірі важко було чути докори на адресу мами, але та запевняла доньку, що все добре. Макс їх дуже любить, він багато для них робить, а сварки… У сім’ї без цього не буває.
А потім… Потім у Макса почалися проблеми з випивкою. Він і раніше випивав. Щовихідних до нього приходили гості.
Звісно, без міцних напоїв не обходилося. Мама теж брала участь у цих застіллях і, як здавалося Вірі, отримувала від посиденьок задоволення. Але потім… Потім Макс почав випивати вечорами після роботи.
То з кимось із приятелів, то взагалі наодинці. Мама переживала. Адже вона знала, вранці Максу треба за кермо, не дай боже що.
Макс шаленів від повчань і нотацій дружини. Він огризався і говорив дуже образливі речі. “Взяв тебе з причепом, у нормальні умови поселив, утримую вас.
Твоя ж зарплата що, сущі копійки, а ти мені тут ще претензії висуваєш. Геть з очей моїх!” Усе це Макс говорив голосно і грубо. Якщо мама починала з ним сперечатися, розгорявся справжній скандал, і тоді Віра замикалася у своїй кімнаті й затуляла вуха…
