Їй було страшно і неприємно, а ще дуже прикро за маму. З роками Макс пив усе більше, він втратив роботу, тепер усю сім’ю забезпечувала мама Віри. Але дивним чином Макс, як і раніше, вважав себе благодійником, який пригрів жінку з дитиною.
Претензій до дружини у Макса ставало все більше. І готувати вона не вміє, і бруд у його квартирі розвела, і дитиною не займається, і найболючіше для Макса — не народила йому сина. “Ні на що ти, бабо, нездатна, навіть дитину другу народити не змогла!” — журився він.
“От був би в мене зараз мій Ромочка, було б і заради чого жити, розвиватися!” Макс чіплявся і до Віри, і одягалася та, як дівка розгульна, і вчилася погано, і дружила не з тими, і по господарству мало допомагала. Колись Віра була рада тому, що Макс стане її вітчимом. Вона сподівалася на дружбу, на підтримку, на теплі стосунки.
Але він так і не прийняв її. Ба більше, Віра його відверто дратувала. Часто він вичитував дружину за те, що та занадто балує доньку і витрачає на неї надто багато сімейних грошей.
Макс… Його п’яні виливи вимотували душу, забирали життєву енергію і силу. Здавалося, він ненавидів дружину і прийомну доньку. Принаймні, чоловік, напившись, вивалював на них потік таких образ, що в тих на душі ставало сіро і гидко.
Незаслужені докори, образливі обзивання. Ночами Макс не давав спати своїй дружині й своїй доньці. Довго й емоційно говорив із кимось по телефону.
Вмикав телевізор на всю гучність. Йому було все одно, що Вірі зранку треба до школи, а її матері на роботу. Сам-то Макс давно ніде не працював.
Якому роботодавцю потрібен безвідповідальний алкаш? Він міг спокійно спати хоч до обіду, а проблеми близьких людей його зовсім не хвилювали. Віра багато разів просила маму розлучитися з Максом, але, схоже, та все ще його кохала. Та й, крім того, куди їм було йти? Квартири в бараці в них уже не було, а цю двокімнатну Макс, як пізніше з’ясувалося, записав на себе.
І був він тепер одноосібним власником житлоплощі, про що частенько згадував під час своїх п’яних промов. — Ви тут ніхто, ніхто, зрозуміло вам, тож не викаблучуйтеся особливо. Дістанете — зовсім вижену.
Віра постійно жила в страху. Вона боялася того, що Макс одного разу справді виставить їх на вулицю. Побоювалася й того, що вітчим влаштує пожежу, поки всі сплять.
У п’яному стані він був цілком на це здатний. Дівчинка боялася друзів Макса, які регулярно в них гостювали і які з кожним роком ставали все більш маргінальними і неприємними. Хто ще буде спілкуватися з непрацюючим алкашем? Але найбільше Віра хвилювалася за маму, адже та почувалася все гірше й гірше.
У мами часто боліла голова і піднімався тиск. Вона пила таблетки, але основною рекомендацією лікарів був спокійний спосіб життя, відсутність стресів. А тут Макс зі своїми образами, погрозами, докорами, зі своєю потворною поведінкою, що робить життя матері Віри нестерпним, і безгрошів’я, і необхідність працювати в кілька змін.
Ну як тут від стресу себе вберегти? Іноді жінці ставало настільки погано, що вона лягала на диван, стискала пальцями скроні й тихо стогнала. У такі моменти Віра холонула від жаху, іноді навіть швидку викликала. Лікарі радили лікування в стаціонарі, але мама, як вона могла залишити Віру, залишити квартиру.
За її відсутності їхній дім міг перетворитися на справжній притон. А Віра, як дівчинка без неї? Віра закінчила дев’ять класів і легко вступила до медучилища. Конкурс атестатів туди був колосальним, але Віра, вона ж давно зрозуміла, що єдиний її шлях до вільного самостійного життя — наполегливе навчання, тільки так можна чогось досягти в цьому житті.
Тому дівчинка весь свій час присвячувала навчанню, і воно того варте. Їй вдалося прорватися в медичний. Провчившись належні роки, дівчина влаштувалася на роботу в приватну клініку.
Платили там добре, Віра навіть почала відкладати на майбутнє житло. А що, мине кілька років, і вона зможе взяти іпотеку, початковий внесок до того часу в неї буде? Плани у Віри були грандіозними. Життя здавалося приємним і спланованим на багато років уперед.
Але все перекреслила страшна трагедія. Мама Віри того ранку пішла на роботу, як завжди. Поцілувала доньку, побажала їй гарного дня.
Віра відповіла матері тим самим. У вітальні хропів на підлозі п’яний Макс. Віра говорила з мамою напівпошепки, їй не хотілося його будити.
От би вислизнути на роботу, поки він ще не встиг розплющити очі. А вже в обід Вірі зателефонували. Це була тітка Світлана, одна з маминих колег.
Віра її знала дуже добре. “Мамі твоїй погано стало”, — схвильованим голосом промовила жінка. “Її до лікарні повезли, Тетяна з нею поїхала”.
У Віри серце в ту мить обірвалося. Тітка Світлана сказала, що мама в лікарні. Розмови про щось фатальне не було, але якимось внутрішнім чуттям Віра зрозуміла, маму вона більше не побачить.
Так і сталося. Коли Віра влетіла до лікарні, її зустріла заплакана тітка Таня. За її поглядом дівчина зрозуміла — сталося найстрашніше.
Маму не врятували. Інсульт. Далі все було як у тумані.
Похорон, який допомогли організувати мамині колеги. Нескінченні співчуття. Макс, що не просихав і мало що розумів.
Думки про майбутнє тоді Віру не особливо хвилювали. Вона намагалася усвідомити те, що сталося, але мозок відмовлявся сприймати цю інформацію. Увечері після поминок Віра і Макс залишилися самі.
До нього прийшли якісь приятелі з пляшкою під слушним, навіть благородним приводом підтримати друга, який втратив дружину. Макс швидко відключився. Заснув просто на кухні на підлозі.
Приятелі продовжили без нього. Віра лежала у своєму ліжку в обіймах з маминою блузкою. Речі ще зберігали її запах.
По щоках дівчини бігли сльози. Один із гостей Макса тихо прокрався до неї в кімнату, присів на край ліжка. Віра перевела на нього здивований погляд.
Червоне одутле обличчя, каламутні водянисті очі, дурна посмішка на губах. — А ти красуня, — протягнув він, розглядаючи Віру. Це був липкий, огидний погляд, який, здавалося, залишав на шкірі сліди.
Їх тут же хотілося позбутися за допомогою душу і мочалки. Брудний, неприємний погляд. Віра попросила чоловіка піти, але той, навпаки, присунувся ближче, а потім обхопив її своїми товстими спітнілими руками, міцно-міцно.
Віра зрозуміла, що потрібно бігти. Звідки тільки сили взялися? Вона відштовхнула від себе п’яного мужика і рвонула до виходу. Той кинувся слідом, але ноги його вже погано тримали на щастя Віри.
— Ну, куди ти, дурепо, чого ти злякалася? Я тобі поганого не зроблю, зовсім навпаки. Віра, в чому була, вискочила на вулицю. Добре, хоч у піжаму переодягнутися не встигла.
Не було в неї того страшного вечора сил на це. Тікаючи з квартири, вона встигла схопити з тумбочки свій рюкзак. Чудово, там трохи готівки, гроші, документи.
Віра зателефонувала подрузі, пояснила їй ситуацію. Вони бачилися з Оленкою зовсім недавно, на похороні. Та приходила підтримати Віру…
