Він там не вчився, не працював, а шукав себе. Простіше кажучи, пропалював батькові гроші й серфив в інтернеті в пошуках курсів для дизайнерів. Починав одні курси за іншими, тут же кидав.
Навіть уже оплачені. Причина — йому ставало нудно або складно. Коли гроші закінчилися, тоді синок і об’явився.
Зателефонував, попросив зробити переказ. Тетяна, звісно, виконала прохання сина. Вона була готова на все, що завгодно, аби не втратити його прихильність.
Федір, якби його запитали, вчинив би інакше. Не дав би він грошей знахабнілому нащадку, і той або повернувся б додому, підібгавши хвіст, або почав би самостійно ворушитися, заробляти. Тільки з Тетяною з приводу Марка досі було сперечатися марно.
— А якщо він через відсутність грошей голодуватиме або піде на злочин, щоб заробити, в історію погану потрапить, як ми тоді будемо жити, знаючи, що самі в цьому винні, бо не допомогли нашій кровиночці в складну хвилину? Марк залишився в Києві, на повному батьківському забезпеченні. Батькам він телефонував, тільки коли закінчувалися гроші. Коротко розповідав про своє життя, неохоче і поверхово, вважаючи такі розмови тяжкою повинністю.
Марк пробував себе в різних сферах. Працював фотомоделлю, оскільки приємна зовнішність і самовпевнений погляд цілком дозволяли йому це робити. Грав у рок-гурті, намагався почати свій власний бізнес на гроші батька, робив перші кроки на ниві психології, але ніде і нічого в нього не вийшло.
І Федір Олександрович чудово розумів чому. Марк, він не звик працювати, не звик трудитися. Хлопець виріс у тепличних умовах.
Марк і гадки не мав, як долати труднощі. Йому подобалося легке, приємне, необтяжливе життя. Він його і вів.
Нічні клуби, красиві дівчата, і ласі на гроші молодої людини. Точніше, на гроші його батька. Але для дівчат особливої різниці не було.
Веселі друзі, товариші, любителі поживитися за чужий рахунок. Кілька разів Марк потрапляв у поле зору поліції. Це були історії, пов’язані з речовинами і пограбуванням.
Федору щоразу вдавалося витягнути Марка з біди. Щоправда, коштувало це йому чималих нервів, праці й грошей. А потім Тетяна захворіла.
Федір підозрював, що в усьому винні нерви. Дружина дуже переживала через сина, марнотратника життя. Вона мріяла, що Марк одружиться, стане зразковим сім’янином і наступником свого батька, його правою рукою.
Планувала стати багатоонуковою бабусею. Так вона сама себе називала жартома, щоправда, додаючи прикметник “майбутня”. Загострилася і почала прогресувати хвороба серця, що таїлася від самого народження.
Тетяна знала про свою ваду, але все життя вона не давала про себе знати. І ось тепер почалося. Тетяна стрімко слабшала.
Вона постійно лежала в лікарнях, кілька разів їй робили операції, під час однієї з них її й не стало. Не витримав ослаблений організм чергового втручання. Федір відчув себе так, ніби в нього вибили ґрунт з-під ніг.
Усі ці роки він знав, що в нього є вона, любляча, розуміюча, надійна, що потребує його захисту і турботи, і водночас дає йому сили і мотивацію підкорювати нові вершини. Федір після відходу дружини відчув цілковиту самотність. Марк приїжджав на прощання, так, у Федора залишився син, але він виріс і став абсолютно чужою людиною.
Федір навіть не знав, про що з ним говорити, як його підтримати в їхньому спільному горі. Марка смерть матері теж підкосила. Тетяна і для нього була найріднішою людиною.
Хлопець мав розгублений вигляд. Федору навіть його шкода було. Вперше він бачив сина таким слабким і невпевненим у собі.
Втім, Марк швидко прийшов до тями і відчалив до столиці. У рідному місті йому було занадто нудно і тісно. Прохання про грошові перекази продовжилися, тільки тепер Марк звертався безпосередньо до батька.
Іноді він навіть не дякував, вважав, що так воно все і має бути. Федір Олександрович переказував синові суми, про які той просив, і робив це, напевно, вже в пам’ять про Тетяну. Минали роки, нічого не змінювалося.
Марк так само пропалював життя в столиці. Він устиг стати батьком, але з матір’ю своєї дитини не жив і взагалі не спілкувався. Марк значився безробітним, тож аліменти з нього взяти було неможливо.
Та й не стала та жінка оформляти Марка батьком. А Федір? Йому б дуже хотілося бачити онука, якось брати участь у його житті. Але він і про існування цього хлопчика випадково дізнався, а вже де його шукати, навіть гадки не мав.
Марк, зрозуміло, не зізнавався. На всі запитання відповідав, що це його особисті справи, і батькові в них носа пхати не слід. А потім Федір Олександрович і сам захворів.
Діагноз поставили невтішний, але він боровся. Довго залишався на ногах, незважаючи на куди більш песимістичні прогнози лікарів. Та все ж хвороба взяла своє, уклала сильного чоловіка.
Марк періодично приїжджав зі столиці відвідати батька. Були в них якісь свої справи, взаємовигідна співпраця. Віра кивнула….
