— Так, історія… Раз ви вирішили повернути доньку собі, то перше, що треба зробити, — це довести, що Ліда справді ваша донька. Її ніхто не намагається всиновити. Самі розумієте, усіх цікавлять гарні діти. Ліда дуже кмітлива й розумна дівчинка, але при цьому в неї такий буйний характер, що вихователі хапаються за голову.
— Мені зробити тест ДНК?
— Це було б чудово. Уже після результатів я дозволю вам брати дівчинку на вихідні, а потім скажу, що робити далі.
Директорка збиралася додому. Вони вийшли разом з Ольгою, попрощалися біля ґанку. Ольга подякувала жінці, і вони розійшлися.
Дмитро спостерігав за ними з машини. Щойно Ольга зникла, він наздогнав директорку, зупинився. Жінка подивилася на машину, на нього, всміхнулася.
— Напевно, ви хочете мене підвезти в обмін на те, щоб я вам усе розповіла?
Дмитро витріщив очі. Саме цього він і хотів. Побачивши здивування Дмитра, директорка сказала:
— Я достатньо прожила на світі, щоб навчитися розуміти людей. Ну що ви, двері дамі відчиніть.
Дмитро вискочив надвір, відчинив дверцята. Вони рушили. Часу, поки їхали, не вистачило. Вони стояли біля під’їзду, жінка закінчувала свою розповідь.
— Ви допоможете їй? Якщо розібратися, то вона не так уже й винна, як може здатися на перший погляд.
Ольга йшла по результати тесту. Вона анітрохи не сумнівалася в тому, що там буде написано. Усі її надії підтвердилися, і вже за пів години вона бігла в дитячий будинок, щоб віддати папір директорці, спитати, що робити далі, і попросити Ліду в гості.
Директорка зустріла її дуже ласкаво.
— Ну що, справа помітно спростилася. Ви зможете забрати доньку, і навіть раніше, ніж ми всі думали.
Ольга здивувалася.
— Це все так через тест?
— Та ні, справа в іншому. Хтось, а мені здається, я знаю хто, розшукав вашого колишнього чоловіка. Він зараз веде зовсім неприглядний спосіб життя. Я не питала, яким чином, але ваш колишній чоловік підтвердив цю історію, та ще й назвав імена лікарів, яким було заплачено за мовчання, а ще за фальшиве свідоцтво про смерть. Усе це потрапило до поліції, і вже сьогодні мені зателефонували й сказали, що дитина може перебувати з матір’ю, поки вершиться правосуддя. Адже вас не позбавляли батьківських прав, вам сказали, що дитина мертва.
Ольга знову плакала. Хто б не був цією людиною, вона їй дуже вдячна, дуже. Директорка взяла її за руку, і вони пішли. Підійшовши до дверей, жінка сказала:
— Я нічого не казала дівчинці, щоб вона не сподівалася даремно…
