— Дмитре, пусти! Ти все одно не захочеш бути зі мною поруч, якщо про все дізнаєшся. Відпусти, мені треба до доньки.
Дмитро різко відпустив її руки.
— До доньки? Якої доньки? Нічого не розумію. Ти не казала, що в тебе є донька.
— Не казала. Вона була, потім її не було. Я думала, що її немає. Дмитре, дай пройти. Я зараз не можу нічого тобі розповідати, мені треба в дитбудинок.
Дмитро відступив. Ольга вискочила з палати. Дмитро постояв якийсь час, а потім побіг слідом. Ольга голосувала на краю дороги. Дмитро сів у свою машину, під’їхав до неї.
— Сідай, я тебе підвезу. Усе інше потім.
Ольга думала лише секунду, стрибнула до нього в машину, і вони помчали. Надворі був вечір, ось-ось мало стемніти.
Ольга відчинила важкі двері дитячого будинку, побігла довгим коридором у пошуках директора. Знайшла кабінет, забігла.
— Добрий день, я мама Ліди. Я маю її забрати.
Директорка здивовано дивилася на Ольгу.
— Ну, по-перше, присядьте. А по-друге, якої Ліди? У нас їх троє. Чому мама? І взагалі, у вас є якісь документи на всиновлення?
— Немає в мене нічого, немає. Але це моя донька. Я не можу допустити, щоб вона тут була. Я не знала…
Ольга ридала. Директорка подала їй склянку води.
— Заспокойтеся. Давайте по черзі. Про яку Ліду йдеться?
— Ліда, маленька дівчинка, у якої вушко й ручка.
— Так, зрозуміло. Зараз подивимося.
Директорка дістала якусь теку, переглянула папери.
— Ось, знайшла. Ви самі написали відмову від неї ще в пологовому.
Дмитро ледь не впав. Ольга відмовилася від своєї доньки через ручку? Не може бути, Ольга не така.
— Ольго…
— Дмитре, якщо захочеш, я все розповім. Тільки не зараз.
Але Дмитро розвернувся й пішов. Ольга опустила голову, потім подивилася на директорку й почала розповідати. Вона нічого не приховала, сказала і про психлікарню, і про те, що не намагалася шукати доньку, бо була впевнена, що її немає серед живих.
За вікном стемніло. Директорці, мабуть, треба було додому, але вона сиділа й слухала. Ольга більше не плакала. Їй було боляче, що Дмитра вона більше не побачить, але, якщо вже довелося вибирати між донькою й коханням, Ольга вибирає доньку.
Директорка довго мовчала після її розповіді…
