Наступними днями біля ліжка Ковальова надто часто почав з’являтися Кутько. Він підмітав там, де роками ніхто не користувався віником, пропонував зайняти місце в їдальні й одного разу сунув руку під матрац, ніби хотів поправити його край. Андрій накрив його кисть своєю долонею і просто тримав, не завдаючи болю. Кутько затремтів усім тілом. На пряме запитання він зізнався: йому звеліли подивитися номери в зошиті, нічого не брати, тільки запам’ятати записи.
Імені того, хто послав, Кутько не назвав. Ковальов відпустив його й спокійно пояснив, що зошит лежить біля стіни без замка. Там немає таємних зізнань — лише дати й номери поданих документів. Дивитися можна, якщо дуже хочеться. Але людина, яка доручила стеження, пізніше неодмінно скаже, що нікого не посилала. Кутько весь вечір мив і без того чистий бак. Андрій після цього почав носити зошит за пазухою: там, де чужа рука одного разу лише гортає, наступного разу вона забирає.
Невдовзі надійшла відповідь від Марини. Конверт розкрили на цензурі й заклеїли синьою смугою. Усередині був аркуш зі шкільного зошита, у кутку Гриша намалював будинок, два вікна й сонце. Дружина писала звичним рівним почерком: удома все добре, син отримав четвірку з читання, сусідка передає вітання. Окремим останнім словом стояла «погода». Андрій прочитав листа тричі, потім іще раз подивився тільки на цей рядок.
Він склав аркуш по старих згинах і сховав за підкладку. Двадцять хвилин просидів нерухомо, дивлячись на межу між сіро-зеленою фарбою й побілкою. Барак спав, гола лампа не гасла, хтось бурмотів уві сні, а з вулиці крізь жалюзі тягло мокрим асфальтом. Після цього Ковальов відкрив зошит і вніс три нові записи: число, номер журналу 23 і одне прізвище. Жодного опису загрози, жодного слова про страх. Тільки ті відомості, які згодом можна зіставити з чужими діями.
О другій сорок ночі клацнув замок. Сазонов пройшов із ліхтарем до ліжка біля дверей і звелів Андрієві підвестися, але речей не брати. Його запрошували на бесіду до штабу. Коли Ковальов спитав, хто викликає, прапорщик після паузи сказав, що в кабінеті начальника загону горить світло, хоча самого начальника зараз в установі немає. Андрій застебнув робу під горло й пішов слідом.
На другому поверсі з-під нещільно зачинених дверей тяглася жовта смуга. У коридорі пахло дорогим тютюном і солодкуватими парфумами. Біля входу висіло світле пальто. Сазонов зупинився за кілька кроків, зняв ліхтар із ременя і, не дивлячись на Ковальова, пообіцяв залишатися в коридорі до кінця. Якщо станеться щось небезпечне, Андрій має кричати. Ковальов подякував Миколі Івановичу й увійшов.
Верхнє світло було вимкнене. За чужим столом, у кріслі начальника загону, сидів Терентьєв. Розстебнутий піджак, важкий годинник, права рука в кишені. На столі стояли термос, два пластикові стаканчики й нерозпечатана коробка цукерок. Дудіна поруч не було. Аркадій Львович по-домашньому назвав гостя Андрюшою й запропонував сісти. Ковальов лишився біля стіни за два метри від столу, склавши руки за спиною, як на доповіді…
