Роман Кирилович Дудін обрав роль свідка. За один допит він рівним голосом перелічив доручення Терентьєва, поїздки, конверти й умови, які передавав співробітникам. Не заїкнувся жодного разу, як раніше не заїкався в кабінеті Гур’єва. Його манера виконувати вказівки й забувати про них до вечора більше не захищала: тепер кожне доручення отримувало дату й місце в протоколі.
Романа Сергійовича Гур’єва звільнили з органів за негативними підставами. Суд призначив йому умовне покарання. Обіцяного місця в регіональному управлінні, службової квартири й надбавки він не отримав. За вісім місяців колишній капітан працював охоронцем у торговельному центрі, виходячи на зміну через дві доби. Вільна обручка лишалася з ним, але рішення, ухвалене заради майбутнього родини, позбавило його колишньої кар’єри.
Микола Іванович Сазонов допрацював до пенсії й пішов у березні. На проводах йому подарували годинник. Він подякував колегам, потім вийшов на плац і одну хвилину десять секунд дивився на паркан. За двадцять сім років прапорщик звик не втручатися, але наприкінці служби приніс в’язневі папір, цукор і зареєстрував заяву при черговому. Цього виявилося досить, щоб звернення не можна було знищити без сліду.
У матеріалах перевірки вчинок Сазонова виглядав як послідовність звичайних службових дій: видати два аркуші й ручку, прийняти написане, вранці зареєструвати звернення при черговому. Саме ця буденність робила результат стійким. Прапорщикові не знадобилося виголошувати промову чи відкрито сперечатися з начальством; досить було не дати паперу зникнути між камерою й журналом. На проводах він сказав спасибі за подарований годинник, вийшов на плац і одну хвилину десять секунд дивився на паркан. Усе інше вже зберігалося в підписаному поясненні й реєстраційному записі.
Павло Аркадійович Вєтров лишився в системі, хоча його перевели до іншої установи й понизили на посаді. У характеристиці з’явилося формулювання про надмірну самостійність під час ухвалення рішень. Майор не сперечався. Колись на навчальному розборі Ковальов однією фразою зупинив приниження молодого лейтенанта; через роки Вєтров відповів тим єдиним способом, який був йому доступний, — зняв кашкета перед людиною, що стояла біля розлитої каші.
Артур Гніздилов дострокового звільнення не отримав. Формально йому відмовили за попередніми підставами, і решту строку — рік і сім місяців — він відбув повністю. Після звільнення кисть прооперували в міській лікарні. Великий палець став згинатися приблизно на дві третини. Різаний влаштувався на мийку в автосервісі й більше ніде не ставав наглядачем. Життя, у якому досить було підняти два пальці, закінчилося біля параші із зубною щіткою.
Максим Гірін перейшов до іншого загону. До звільнення він майже не говорив про те, що сталося, і не повертався до колишньої ролі поруч із Різаним. У нього народилася донька. Уперше побачив її через півтора року на побаченні. Два дні з вагітною дружиною, обіцяні Гур’євим, колись змусили його підписатися під брехнею, але в коморі він усе ж назвав правду до того, як за нього заговорили документи.
Леонід Пахомов вийшов у лютому й улаштувався мотористом на швейне виробництво. У його новому цеху працювали вісімнадцять машин, а в косому світлі так само плавала біла тканинна пилюка. Із незнайомими людьми він майже перестав заїкатися, хоча телефонні розмови все ще давалися важко. Рожевий шрам на лівій кисті нагадував про притискну планку, алюмінієвий кухоль і ніч, коли він першим порушив наказ мовчати.
Тимофій Абрамович Стрельцов помер уві сні в листопаді, не доживши до шістдесяти. Комору після Сивого закрили на два місяці й нікого всередину не пускали. Там лишалися банки, запах сушених яблук, старий стіл і пам’ять про розмову, після якої Ковальова заборонили чіпати руками, але не взяли під чужу владу. Стрельцов не дожив до остаточного рішення суду, однак устиг побачити, як одинадцять зошитів змінюють барак сильніше за кулаки…
