— Залишаю, звичайно, — не замислюючись, відповіла Ірина.
— Справа, звичайно, твоя, але ти повинна розуміти: легко не буде.
— Я розумію.
— Зрозуміло, я тобі в усьому допоможу. Все, що в моїх силах, зроблю, не переживай. Поставимо ми малюка твого на ноги, все буде добре.
Ірина знову заплакала. Цього разу від полегшення. Так добре їй стало після цієї розмови з матір’ю. Майбутнє знову заграло світлими фарбами, попереду зажевріла надія. Мати порадила Ірині взяти академічну відпустку у виші.
— Тобі всього нічого вчитися після пологів залишиться. Рік усього лише якийсь. Нерозумно кидати інститут. Потім важче наздоганяти буде.
— А як же дитина? Хто з нею буде, поки я довчаюся?
— А я на що? Доведеться, видно, на пенсію мені виходити. Давно пора.
— А гроші? На що ми будемо жити?
— Учнів собі наберу, репетиторством займуся. Таку роботу з доглядом за малюком цілком можна поєднувати. Та й на дітей допомогу платять. Викрутимося. Не вперше нам економити й утискатися.
Ірина засяяла. У всій цій ситуації її найбільше лякала перспектива кинути виш. Стільки праці в цей диплом уже вкладено, стільки надій з ним пов’язано! Але мудра мама і тут знайшла вихід. Ірина раділа тому, яка в неї хороша і приймаюча ненька. Жодним словом же не дорікнула доньці за те, що та «в подолі принесла». І до онука майбутнього одразу з любов’ю і ніжністю стала ставитися. Чудова в неї мати, що й казати.
До самих пологів Ірина посилено вчилася. Зустрічей з Максом вона більше не шукала. Ця людина взагалі зникла для дівчини з лиця землі. А ось тому, що зовсім скоро в неї з’явиться донька, Ірина невимовно раділа. Коли УЗД визначило дівчинку, вона видихнула з полегшенням. Здавалося, що доньку виховувати без батька куди легше, ніж сина. Ірина думала тоді, що їй дуже пощастило.
Христина народилася в строк. Ладненька, здорова дівчинка. Очі в неї були батьківські — величезні, сірі. У розльоті брів і вигині губ теж вгадувався Макс. Красива малеча. Але Ірині не дуже приємно було бачити в доньці риси людини, яка так з нею обійшлася. Втім, це були такі дрібниці порівняно з тими емоціями і почуттями, що нахлинули на Ірину. Вона й не уявляла, що немовлята здатні викликати такі хвилювання душі.
Мама була поруч. Вона вчила доньку доглядати за новонародженою, гойдала онучку ночами, щоб дати Ірині виспатися. А коли підійшов кінець академічної відпустки і молодій матері настав час повертатися на навчання у велике місто, Марія Сергіївна, як і обіцяла, пішла на пенсію. Останній навчальний рік дався Ірині нелегко. Вона рвалася додому, до матері, до маленької дитини. Їй снилися тривожні сни про Христину. Ні, мамі своїй Ірина повністю довіряла. Знала, що та впорається з малечею навіть краще, ніж вона сама, але все одно. Фізично не вистачало маленького теплого клубочка поруч. Іноді Ірина навіть плакала від неможливості прискорити час. Тільки дівчина розуміла: все це якраз заради їхнього з Христиною майбутнього.
Нарешті Ірина отримала диплом. Колись вона думала, що після цієї події залишиться у великому місті, знайде тут роботу, зачепиться, що ніколи-ніколи більше не повернеться в провінційний тихий Ірпінь. Там і працювати-то особливо ніде, і зарплати мізерні, і сходити ввечері толком нікуди. Народження доньки змінило світогляд і плани на життя. Тепер Ірина всією душею прагнула в Ірпінь. Вона навіть роботу там уже знайшла. Влаштувалася бухгалтером на завод — найбільше підприємство містечка. До речі, це ректор посприяв працевлаштуванню. Рекомендував начальнику заводу одну з найкращих студенток. А так, з вулиці, на таке підприємство в Ірпені було не потрапити. Ірина вважала, що їй дуже пощастило.
Так і жили. Ірина працювала на заводі, Марія Сергіївна виховувала маленьку Христину і займалася господарськими справами. Ладно, мирно, затишно, тепло, спокійно. Ірина фактично була матір’ю-одиначкою, але при цьому вона розуміла, що живе легше і приємніше, ніж багато її заміжніх подруг. Ті після роботи поспішали додому, забирали по дорозі з садочків і шкіл дітей, потім готування, прибирання, перевірка уроків. Ірина ж, живучи з матір’ю, була повністю позбавлена цих турбот. Вдома завжди було чисто, на плиті стояла тепла смачна вечеря. Христина нагодована, вмита, доглянута. Марія Сергіївна, як колишня вчителька, ще й уроки з онукою робила, коли час прийшов. Ірина приходила додому після важкого робочого дня і відпочивала. Ну, максимум з донькою її мати відправляла погуляти.
І все ж Ірині хотілося чоловічої уваги. Вона була ще зовсім молодою жінкою, красивою, яскравою, доглянутою. На неї звертали увагу. І часом Ірина дозволяла собі романи. Всі вони були нетривалими, обранці швидко розчаровували жінку. Але хоча б на час вона відчувала себе красивою і бажаною. Воно того варте.
Христина повністю була на Марії Сергіївні. Іноді Ірині навіть здавалося, що Христина не донька їй, а молодша сестра. Напевно, це було недобре, але як уже є. Зате Ірина швидко піднімалася кар’єрними сходами. Багато працювала, розвивалася в професійному плані. Спочатку це завзяття було викликане необхідністю, адже їм потрібні були гроші на існування. Маленька пенсія Марії Сергіївни і крихітна дитяча допомога Христини — на це неможливо прожити. Ось Ірина і старалася. Потім жінка якось увійшла у смак. Їй подобалося відчуття влади, подобалося, що люди поважають її, що є питання і проблеми, які ніхто, крім неї, вирішити не може. Загалом, робота і зрідка швидкоплинні романи — все це забирало більшу частину часу Ірини.
За Христину жінка була спокійна. Під наглядом бабусі їй було навіть краще, ніж з нею, рідною матір’ю. Марія Сергіївна — педагог зі стажем. Вона краще знає, як спілкуватися з дітьми. Ірина… вона любила доньку, дуже любила. Але їй з нею було нудно, чи що. Ірина чесно намагалася грати з Христиною в ляльки і настільні ігри, але це так втомлювало, забирало стільки енергії. Наради і звітності давалися куди легше, ніж ось такі вечори. Та й балаканина Христини дратувала. Дівчинка постійно намагалася донести до матері, з ким вона грала в садочку, чим їх там годували, з ким посварилася, з ким подружилася, чого злякалася, чому зраділа. Ірина намагалася зображати інтерес, але врешті-решт не витримувала. Роздратування переповнювало, й Ірина виходила з себе.
Тут же з’являлася Марія Сергіївна. Починала голосити, що мама втомилася, мамі потрібен відпочинок. Забирала балакучу Христину, займала дівчинку чимось. Ірина відчувала себе винною, але… і раділа теж. Раділа, що нарешті залишилася одна. Закривалася в кімнаті, брала книгу або набирала подругу.
Зате Христина ні в чому не мала потреби. Ірина заробляла непогано за мірками Ірпеня і могла собі дозволити дарувати доньці дорогі подарунки. Наворочені іграшки, яскраві книжки, красиві сукні. Ірина обожнювала вибирати для доньки все це. Вона уявляла, чому б сама зраділа в дитинстві, і дарувала це своїй маленькій дівчинці. Та так щиро раділа новим іграшкам і нарядам! Так гаряче дякувала мамі! І тоді Ірина відчувала, що виконує свій обов’язок. Вона хороша мати. Просто ось ситуація у них така. Якщо у дівчинки немає батька, повинен же хтось займатися її забезпеченням. А душевного тепла й уваги Христина в надлишку отримує від бабусі.
Марія Сергіївна завжди була розуміючою і підтримуючою матір’ю для Ірини. Але водночас і суворою. В Ірини з дитинства були обов’язки. Вона прибиралася в кімнатах, поки мати на роботі, ходила в магазин, навіть за квартиру платила в ЖКГ, тому що неньці ніколи було. І вже, звичайно, Ірина з ранніх років сама готувала собі одяг до школи. І прала, і прасувала, і розвішувала.
З Христиною ж Марія Сергіївна явно розтанула. Чи то вік, чи то жалість до малечі, від якої з самого початку відмовився батько і якою майже не займалася її вічно зайнята мати. Дівчинка росла як юна примхлива принцеса. Марія Сергіївна готувала для онуки смачні та корисні страви. Меню завжди складалося з урахуванням побажань дівчинки.
— Дитині потрібно добре харчуватися, — говорила Марія Сергіївна.
Найкращий шматок у домі завжди призначався Христині. Їй купувалися солодощі, фрукти та делікатеси навіть тоді, коли з грошима було тугувато. А такі періоди все ще іноді траплялися. Марія Сергіївна годинами грала з Христиною в іграшки, навіть будучи втомленою, навіть з головним болем.
— Доню, йди сама чимось у кімнаті займися, — говорила іноді Ірина. — Бачиш, бабусі вже спати хочеться, їй погано сьогодні.
Христина примхливо кривила пухкі губки. Її оченята виблискували злістю, дуже схожою на ту, що миготіла в очах Макса, коли він відправляв Ірину позбутися вагітності. Жінці не по собі ставало від цього погляду доньки.
— Що ти, що ти! — сплескувала руками Марія Сергіївна. — Та мені за радість з Христиночкою пограти.
І веселощі тривали.
Христина ніколи не прибирала за собою іграшки, вона могла кинути речі, зняті з себе, прямо біля порога. Марія Сергіївна з посмішкою докоряла їй і сама все розкладала по місцях. Іноді Ірина намагалася виховувати доньку, але в підсумку завжди зривалася на крик. Ну не вистачало в неї терпіння втовкмачувати в голову великої вже, на її думку, дитини прописні істини. Те, що дівчинка вже давно мала знати й сама.
— Знову тарілку за собою не помила? Я тобі в неї ж, таку брудну, обід і накладу.
— А в мене багато тарілок, — парирувала Христина. — Мені бабуся нещодавно з принцесами піалушку купила. Туди можна накласти.
— Невже важко тарілку за собою помити?! — Роздратування захльостувало Ірину. — Поки не привчишся до порядку, ніякого телевізора.
У момент таких сварок у кімнаті незмінно з’являлася Марія Сергіївна. Згладжувала кути, заспокоювала доньку й онуку, гасила конфлікти.
Потім почалася школа. Христина вперто відмовлялася вчитися. Начебто дівчинка й міркувала добре, але лінувалася. Замість того щоб прописувати рядки гачків і паличок, їй хотілося дивитися мультики, а нудним прикладам дівчинка віддавала перевагу прогулянкам.
— Мамо, ну знову в неї трійка з історії, — журилася Ірина. — Трійка з історії? Це ж не математика, яку не зрозуміти можна. Історію потрібно просто вчити.
— Ну і що, що трійка? Не двійка ж, і добре. Дівчинці потрібне свіже повітря. Гуляти вона пішла з подружками. Що ж тепер, під замком усе дитинство провести?
