Зависла дзвінка тиша. Андрій відкрив рота і закрив його. «А ще», — добив слідчий, дістаючи фото запечатаного речового доказу, — «знайшли ось цей пухирець. Той, що на фото дівчинки. Експрес-тест показав наявність сполук миш’яку».
«Це підстава!» — верескнув Андрій, втрачаючи самовладання. — «Кіра підкинула!» — Коли? — спокійно запитала Маргарита. — Вони тут уже три години, а ви стверджуєте, що знайшли все щойно.
Андрій загнано озирнувся. Маска спала. Обличчя спотворила гримаса ненависті. — Ти все зіпсувала! — закричав він, кидаючись до мене.
Оперативники скрутили його миттєво. — Ти думала, я тебе кохав? — шипів він, поки на нього надягали кайданки. — Та ти нікчема! Твоє життя коштує рівно стільки, скільки страховка!
Я притиснула до себе Леру, дивлячись на цю чужу людину. «Заберіть», — гидливо кинув Бондар.
Коли його повели, я безсило опустилася на стілець. — Все скінчено, — тихо сказала Маргарита.
Наступні години минули як у тумані: допити, протоколи. Експерти перевернули будинок догори дном. З’ясувалося, що Андрій перевів майже всі мої заощадження в офшори, підробляв підписи. Страховка на 20 мільйонів гривень дійсно була оформлена.
У флаконі була смертельна отрута. Якби я випила той чай…
Ми з Лерою переночували у Маргарити. Повертатися в той будинок було нестерпно. Вночі я не могла зімкнути очей. «Мамо», — покликала Лера в темряві. — «Як думаєш, він нас узагалі кохав?»
«Ні, люба», — чесно відповіла я. — «Такі люди люблять тільки гроші і владу». «Що тепер буде?»..
