— Звідки? Аню, послухай, це не те, що ти думаєш. Я все поясню! — він підскочив, спробував підійти до мене. — Це заради нас, заради страховки. Ми б отримали гроші й зажили як люди.
І тут мене прорвало. Весь біль, який я накопичувала два роки, вирвався назовні оглушливим криком.
— Заради нас? Ти два роки мого життя перетворив на кошмар! Я кинула роботу, друзів, себе. Я мила твою спину, поки ти лежав і сміявся з мене. Ти і твій дружок. Думали, я дурна дурепа, яка все стерпить?
Я з розмаху жбурнула пляшку з пивом у стіну. Вона розбилася з оглушливим дзвоном. Стас смикнувся.
— Аню, не кип’ятись, давай поговоримо.
— Замовкни, негіднику! — я розвернулася до нього, і він відсахнувся від люті в моїх очах. — Ти все знав. Ти приходив сюди, дивився мені в очі, лицемірно питав, чи не потрібна мені допомога, а сам був його співучасником. З тобою буде інша розмова. У поліції.
— У якій ще поліції? — злякано пискнув Діма. — Анечко, не треба, прошу тебе. Давай все вирішимо самі. Я все тобі віддам. Мені від тебе вже нічого не потрібно.
Я говорила тихо, але кожне моє слово було наповнене сталлю:
— Копія цього запису вже відправлена юристу і на електронну пошту страхової компанії, а зараз я викликаю поліцію за шахрайство в особливо великому розмірі…
