Здавалося, двір умить позбувся всіх звуків. Залишилися тільки горобці, що метушилися на дротах, далеке гурчання автівки та нерівне дихання сина. Я не став уточнювати, хто такий дядько Денис: сенс його слів і без того був очевидний. За роки роботи я навчився одразу бачити слабке місце в металі, відрізняти шов, який іще витримає, від того, що вже розійшовся до самої основи. Тепер із такою самою безжальною ясністю побачив тріщину, яка розколола мою сім’ю.
Перш ніж щось вирішувати, я дістав телефон.
— Постій хвилину спокійно, Артеме. Мені треба це зафіксувати.
Я сфотографував зблизька порвані штани, білу нитку на кросівку, прихоплену скотчем підошву й тонку не по сезону куртку. Потім зробив кілька загальних знімків, з яких було зрозуміло, у якому вигляді дитина перебувала надворі холодного ранку. Артем не заперечував, лише ще дужче стиснув губи. Зберігши фотографії, я сховав телефон: від цієї миті будь-яка подробиця й кожне сказане слово могли стати доказом.
— Ти сьогодні щось їв?
Він заперечно похитав головою.
— А коли ти востаннє нормально їв?
Син лише знизав плечима. Можливо, справді не міг пригадати, а може, боявся сказати. Я знову закинув речовий мішок на плече.
— Тоді ходімо по продукти. Спершу нагодуємо тебе, а потім розберемося з усім іншим.
Повз свій під’їзд ми пройшли, навіть не сповільнивши кроку. Артем ішов так близько, що час від часу торкався мого плеча, наче варто йому було відступити на пів кроку — і я знову зникну. У магазині я покотив перед собою візок і запитав, що він любить. У відповідь син розгублено втупився в мене, ніби про його власні бажання давно ніхто не питав.
— Пельмені, — наважився він після паузи. — І ще йогурт із полуницею.
— Усе це й візьмемо.
До візка полетіли пельмені, кілька баночок йогурту, хліб, сир, ковбаса, молоко та яблука. Артем стежив за кожним моїм рухом. На його обличчі не було звичайної дитячої радості від купівлі ласощів — лише обережна недовіра. Я згадував перекази, які робив точно вчасно, і Наташині повідомлення про те, що їм усього вистачає. Звітів у дружини не просив, витрат не контролював: довіра здавалася природною частиною вісімнадцяти років подружнього життя. Тепер поруч стояв син, який уже не пам’ятав, коли для нього востаннє купували стільки їжі. Усередині здіймалася важка крижана лють, але я відсував її, змушуючи себе думати про подальші кроки.
Розрахувавшись на касі, ми вийшли надвір. Артем без нагадування підхопив пакет і рушив поруч, звично дивлячись собі під ноги. Лише відійшовши від магазину, він заговорив:
— Тату, бабусю відправили до пансіонату.
Я зупинився посеред тротуару.
— Що означає «відправили»? І коли це сталося?
— Десь рік тому. Мама сказала, що бабусі там краще. Спочатку я щотижня їздив до неї автобусом. Бабуся просила забрати її, повторювала, що їй там погано. Потім мама звеліла мене більше не впускати. У документах написано, що бабуся тепер не може сама вирішувати.
Помовчавши, Артем пояснив: іноді йому вдавалося розгледіти Валентину Петрівну за скляними дверима. Кілька разів співробітники, яким стало шкода хлопчика, відводили їх убік і дозволяли поговорити, поки Наталія Ігорівна нічого не знала. Але останніми місяцями майже припинилися навіть такі зустрічі.
Моя сімдесятирічна мати вже цілий рік жила в чужій установі, а Наташа під час наших коротких розмов жодного разу не сказала про це прямо. У пам’яті спливли її однакові відповіді на мої прохання покликати Валентину Петрівну: мама нібито спала, втомилася, відпочивала або сама не хотіла брати слухавку. Зв’язок зазвичай тривав недовго й був незручним, тому я без заперечень приймав кожне пояснення. Тепер окремі відмовки складалися в продуману брехню. Я дивився на худого сина, який притискав до себе пакет, і розумів: зрада дружини була далеко не найстрашнішим із того, що сталося вдома. Тоді я ще не знав ані про папери, за допомогою яких Наталія Ігорівна отримала владу над Валентиною Петрівною, ані про зниклі прикраси, ані про підготовку до продажу маминої квартири. Згодом з’ясувалося, що документи для угоди вже підготували й завершити її збиралися зовсім скоро…👉Продовження — натисніть кнопку «Далі» під рекламою👇👇👇
