Одного ранку прийшов лист. На офіційному бланку Міністерства охорони здоров’я повідомлялося, що вирок суду скасовано, Сергій Миколайович повністю реабілітований. Він читав листа знову і знову, не вірячи своїм очам. Правосуддя прийшло із запізненням, але прийшло. Він показав листа Марині, і вони разом посміхнулися, розуміючи, що тепер правда відновлена, ім’я очищено.
Новий рік вони зустріли вже разом з Діночкою, Митею і майбутньою дитиною, яка росла в животі Марини. За вікном падав сніг, у будинку панував затишок, сміх дітей і запах мандаринів. Сергій Миколайович сидів біля вікна, дивився на феєрверки і думав про те, як одного разу просте рішення зупинитися на порожній дорозі змінило все його життя. Все, що сталося після того вечора: зустріч з Мариною, турбота про Митю, поява Діночки і тепер другої дитини — було наслідком того маленького вчинку, який став початком нового життя.
Навесні Марина народила дочку. Сергій Миколайович тримав її на руках, милувався крихітним личком, пухкими щічками, закритими очима і розумів, що тепер його сім’я повна і завершена. Діночка стала старшою сестрою, Митя гордо називав її так і показував, як піклується про молодшу. Вечорами вони разом читали книги, грали, сміялися і просто насолоджувалися моментом.
Літо прийшло спекотним і задушливим. Сім’я вирушила на море, де діти вперше побачили пляж і воду. Митя радісно хлюпався на мілководді, кричачи від захоплення, а Діночка з обережністю вчилася крокувати по піску, тримаючись за руку батька. Сергій Миколайович спостерігав за ними, розуміючи, що саме такі моменти роблять життя справжнім. Тут немає слави, кар’єри чи досягнень — тільки любов, турбота і просте щастя.
Катя приїжджала щомісяця. Діти її обожнювали, а Сергій Миколайович бачив у ній ту маленьку дівчинку, яку колись тримав на руках, і ту дорослу жінку, яка стала частиною його сім’ї. Він розумів, що минуле залишилося позаду, а сьогодення — це ці моменти, наповнені любов’ю і радістю.
Восени прийшов ще один лист. Цього разу з компенсацією за незаконне позбавлення волі. Сума дозволила купити нову квартиру — простору, з великим вікном і видом на парк. Переїзд став святом: Митя бігав по кімнатах, вибирав своє місце, Діночка слідувала за ним, повторюючи «мій», «моє», а Марина посміхалася, спостерігаючи за їхніми щасливими обличчями.
Сергій Миколайович дивився на засніжений парк за вікном, слухав дитячий сміх, розумів, що життя, яке колись здавалося безнадійним, тепер повне радості і сенсу. Він згадав той холодний грудневий вечір, коли почув плач дитини в снігу, і зрозумів, що саме ця мить змінила все. Рішення не пройти повз стало початком нового життя, сім’ї, щастя, яке тепер було справжнім і повним…
