Але Максим зробив все для того, щоб знову повернутися в дитячий будинок. У підсумку здався і Андрій. Чоловік давно планував покупку нового автомобіля і цілеспрямовано збирав на свою мрію. Максим прекрасно знав про бажання батька, не раз чув розмови дорослих. І ось, нарешті, Андрій знайшов потрібний варіант. Зняв напередодні гроші в банку, оскільки продавець просив розрахуватися готівкою. Стопка новеньких хрустких купюр лежала в шухляді комода, який стояв у спальні Андрія і Анни.
Вранці жінка прокинулася від здавленого скрику чоловіка. Виявляється, Андрій висунув шухляду комода, щоб взяти гроші. Через годину у нього була призначена зустріч з продавцем. Але чоловіка чекав неприємний сюрприз. Замість перехопленої канцелярською гумкою стопки банкнот в шухляді він виявив клаптик паперу, на якому була намальована глузливо усміхнена пика Міккі Мауса. Максим. Більше взяти гроші було нікому. Та й малювати так професійно в їхній родині тільки він і вмів. Анна намагалася якось віддати старшого в художню студію, але Макс, що володів безсумнівними талантами до малювання, навідріз відмовився відвідувати цей заклад.
Дорослі кинулися в кімнату Максима. Той вже не спав, сидів на ліжку з моторошною посмішкою і, здавалося, чекав батьків.
— Де гроші? — суворо запитав батько, легенько струснувши сина за плечі.
— Які? — Макс, як завжди, вдавав, що не розуміє, в чому його звинувачують. Але хлопця видавали веселі іскорки в темних очах. Він явно насолоджувався ситуацією. Емоції батьків були для нього солодшими за цукерки і шоколад.
— Ті, що я поклав у шухляду комода.
— На них я планую купити машину, на якій відвезу вас усіх до моря.
— Щось пригадую…
Максим володів ситуацією на всі сто відсотків. Він смикав батьків за нерви, виводив їх на емоції. Занадто доросла поведінка для людини восьми років від роду.
— Де гроші? — повторив своє питання Андрій.
Він намагався здаватися спокійним, але Анна бачила: чоловік на межі зриву. Навіть губи почали синіти. Не дивно, чоловік так довго збирав потрібну суму, відкладав зарплати і премії. Він давно мріяв про новий автомобіль.
— Ти знаєш, татусю, гроші так добре горять і хрустять при цьому. Аромат просто чарівний. Я таке багаття вчора розвів на пустирі. Краса!
— Ти що, спалив усі гроші? — Андрій стрімко бліднув.
— Ні, не всі. Спочатку купив собі шість ескімо, але половину викинув, не подужав.
Андрій мовчки розвернувся і пішов у спальню. Анна поспішила за ним. Вона бачила, що чоловікові стає недобре, фізично погано. Чоловік йшов, похитуючись, і раптом осів на підлогу. Сповз прямо по стінці. Не втрачаючи ні секунди, Анна набрала телефон швидкої. У Андрія стався інфаркт. Проблема назрівала довго, і ранковий стрес спровокував напад.
Лікарі приспіли вчасно. Чоловіка доставили в лікарню, помістили в реанімацію. Добу Анна жила, здригаючись від кожного телефонного дзвінка. Боялася, що це з лікарні з сумними новинами. Федя весь час був поруч. Обіймав і заспокоював, хоча у самого в очах сльози стояли. Він дуже хвилювався за прийомного батька, якого любив щиро і беззавітно. А ось Максим перебував у чудовому настрої і продовжував тріпати нерви матері і брату. Наприклад, ставив питання про похорон, розповідав про небезпеки інфарктів. Анна намагалася не звертати на хлопчиська уваги.
На щастя, все обійшлося. Андрій викарабкався. Лікарі сказали, що чоловікові потрібно бути обережнішим, вести здоровий спосіб життя, багато гуляти, по можливості уникати стресів. Але життя з Максимом саме по собі було одним великим стресом. Тому Анна зважилася. Вона не збиралася ризикувати здоров’ям і щастям своїх улюблених людей через людину, яка ніколи не оцінить її старань. Макс відправиться назад в дитячий будинок. І крапка.
Звичайно, рішення непросте. Все ж хлопчик чотири роки прожив у їхній родині. У нього стільки всього вкладено. По-своєму Анна прив’язалася до хлопчиська, але далі тягнути не можна. Спочатку жінка з’їздила в дитячий будинок одна — Андрій ще лежав у лікарні — і домоглася зустрічі з директором. Це була та ж сама жінка, що колись розмовляла з натхненим і налаштованим на щасливе прийомне батьківство подружжям.
— Так, ситуація складна, — резюмувала жінка, вислухавши довгу розповідь Анни. — Значить, все-таки у хлопчика діагноз. Бідна дитина. Не минуло його дитинство з матір’ю-алкашкою безслідно. Позначилася все-таки травма.
— Можливо, тут справа не в травмі. Федя ж ріс у тій самій родині. Але він абсолютно нормальна дитина. Доброзичливий, чуйний. Зі своїми проблемами, звичайно, але з Максом не порівняти. Старший — це просто монстр якийсь. Він перетворив життя всієї нашої сім’ї на пекло.
— Звичайно, ви маєте право повернути Максима в нашу установу. Тим більше у нього є діагноз, про який ви при усиновленні не знали. Бідна дитина стільки пережила, і знову в казенний дім…
Анна раптом зрозуміла, що нею намагаються маніпулювати. Директор явно тисне на жалість, волає до совісті. Ну вже ні, з нею такі штучки не пройдуть!
— Федя ж пережив те саме. Але він нормальний хлопчисько. Справа в якійсь вродженій аномалії. А ось ви недообстежили дитину перед тим, як пропонувати її на усиновлення. Не всі готові виховувати хворого малюка, так що…
— Та не вроджена це! Просто Макс… він все бачив. На його очах загинула його мати від рук співмешканця напідпитку. Звідси і проблеми.
Анна сторопіла. Таке навіть страшно було собі уявити. Вона вже давно не відчувала до Максима нічого, крім огиди, змішаної зі страхом. Але тепер раптом їй стало шалено шкода цього хлопчиська. Тільки це все одно не має ніякого значення. Максу не місце в їхній родині. Вона намагалася. Вона цілих чотири роки билася за те, щоб старший син нормально поводився. Але все марно. Його поведінка стає все більш небезпечною. До нього явно потрібен особливий, професійний підхід.
Анна намагалася викинути той день, коли вони повернули Максима в дитячий будинок, з голови, але не виходило. Хлопчина зрозумів, що його везуть зовсім не на черговий огляд, десь на півдорозі. Впізнав дорогу, хоча в останній раз їхав по ній зовсім малюком. Хлопчисько закотив істерику прямо в салоні автомобіля. Верещав, вигинався всім тілом, ображав прийомних батьків словами, які в нормі восьмирічка і знати не повинен. Обіцяв помститися. Жорстоко помститися. Намагався перешкодити Андрію вести машину. Але Анна була готова до чогось подібного. Вона міцно тримала хлопця, що відчайдушно пручався. По її щоках котилися сльози, тільки жінка їх не помічала.
Їй було боляче, гірко. Вона відчувала себе останньою людиною, зрадником, безвідповідальною зозулею і… в той же час розуміла, що по-іншому не можна. Максим бісився не через те, що розлучається з улюбленими людьми, прийомними батьками і братом. Ні. У цієї дитини геть було відсутнє почуття прихильності. Анна переконалася в цьому за роки життя з Максимом. Хлопчисько страшенно боявся втратити всі ті блага, що у нього були: власна кімната, модний одяг, гаджети, подорожі, смаколики, іграшки.
Звичайно, Анні було шкода Макса. Але залишати його і далі в сім’ї — це дуже небезпечно. Причому не тільки для домочадців, але і для оточуючих. Максим явно ставав все агресивнішим і цинічнішим. Ліки допомагають мало. Йому потрібен особливий підхід і нагляд.
Згодом Анна жодного разу не пошкодувала про свій вчинок. Так, перший час їм з чоловіком довелося важко. Вони навіть переїхали — набридло мовчати у відповідь на запитання сусідів про те, куди подівся другий хлопчик, а говорити правду язик не повертався. І почалося у сім’ї зовсім інше життя. Спокійне, щасливе, розмірене. Затьмарювали це щастя лише думки про Максима. Анна не могла забути про нього, не могла перестати думати про цю дитину. Іноді вона навіть переглядала його анкету. Хлопчика знову пропонували для усиновлення. Але тепер у нього була інша група здоров’я. В особовій справі значився серйозний діагноз.
Непомітно пролетіли роки. Федя став зовсім дорослим. Зі срібною медаллю закінчив школу. Потім з червоним дипломом — інститут. Відслужив в армії, влаштувався на роботу. Став інженером на місцевій ТЕЦ. Анна і Андрій не могли натішитися на сина. Успішний, красивий, розумний, чуйний. Він був дуже уважним до батьків. Хоча вже жив окремо, часто заїжджав до своїх старих в гості і завжди не з порожніми руками. Його навіть не потрібно було просити про допомогу. Федір нібито відчував, коли потрібен матері і батькові, і сам з’являвся в потрібний момент. Анна обожнювала вечори, коли син після роботи заїжджав до них на чашечку чаю. Вони сиділи, розмовляли про все і ні про що. Це було дуже-дуже приємно.
Правда, за щастя довелося заплатити велику ціну. Але це в минулому. Тепер-то все вже добре. Вони заслужили цю радість.
А потім Федя одружився. Його дружина Катя стала Анні і Андрію донькою. У них з невісткою склалися напрочуд теплі і довірливі стосунки. Тепер традиційні вечірні посиденьки стали ще веселішими і душевнішими. Коли раптово від серцевого нападу помер Андрій, саме Катя і Федір витягли Анну з мороку. У чоловіка з молодості серце пустувало, але все ж жінка сподівалася зустріти з чоловіком старість. Діти були поруч у важкий момент. Дивлячись на цю парочку, Анна і уявити собі не могла, що б з нею зараз було без Феді і Каті. Яке щастя, що колись вони з чоловіком зважилися взяти дитинку з дитячого будинку!
Остаточно вибратися з важкого стану жінці допомогла новина про те, що вона скоро стане бабусею. Звичайно, було боляче від того, що Андрій не дочекався онука. Він був би чудовим дідом. І все ж життя заграло новими яскравими фарбами. На УЗД з’ясувалося, що у молодят буде двійня, ще й королівська — хлопчик і дівчинка. Термін пологів вже наближався. Анна в передчутті радісної події відвідувала місцеві магазини з товарами для малюків. У її шафі вже ціла секція була заповнена милими дрібничками для крихіток. Цього одягу близнюкам точно вистачило б років до трьох…
