— О, у мене стільки варіантів, що навіть не знаю, що вибрати. Часу для обдумування у мене було достатньо, сама розумієш.
Анна зробила відчайдушну спробу прослизнути за спину Макса. Але той легко перехопив її, завів їй руки за спину. Біль змусив жінку зігнутися навпіл. Вона відчувала, що Макс став сильним. Дуже сильним. Це вже не той маленький хлопчик, якого можна було відшльопати по м’якому місцю і відправити в куток.
— А тепер давай-но прогуляємося до мого автомобіля. Ну, як мого… Я його взяв напрокат у когось із ваших сусідів. Ти знала, що деякі навіть не замикають свої колимаги? Думають, що таке іржаве добро нікому не потрібне. Але нам-то яка різниця, на чому їхати, правда ж?
Максим, продовжуючи утримувати руки Анни заведеними за спину, виштовхнув її в під’їзд. Там як і раніше було темно.
— Це я викрутив лампочки на всіх поверхах, — похвалився Макс. — Все передбачив. І щоб на камеру не потрапити де-небудь випадково, і щоб ніхто нас по дорозі не помітив. І найголовніше — щоб ти мене не побачила. Я ж прямо біля твоїх дверей стояв, коли ти їх відчиняла. І як тільки не відчула?
Анна спробувала вивернутися і скрикнула від болю, що пронизав лопатку. Макс сприйняв це по-своєму.
— Навіть не смій кричати, кликати на допомогу. Зробиш це — просто відразу зверну тобі шию і вирушу за Федькою.
Анна розуміла, що Максим не жартує. Він дійсно здатний на таке. І бог знає на що ще. Тому до іржавих стареньких «Жигулів» сусіда вона дійшла мовчки, не опираючись. Тільки молилася про себе, щоб хтось зустрівся їм на шляху. Але дива не сталося. Максим штовхнув прийомну матір на пасажирське сидіння. Сам сів за кермо.
— У тебе що, права є? — здивувалася Анна.
— Ні, звичайно. Права таким, як я, не видають. Я взагалі перший раз за кермом. Але знаю, що до чого, в теорії. Нічого складного. Я ретельно готувався до цієї зустрічі, так що все під контролем.
Рушити Максу вдалося не з першого разу. Зате потім все пішло чудово. Насилу вірилося в те, що він вперше за кермом. Незважаючи на весь жах ситуації, Анна вкотре здивувалася тому, як швидко Макс все схоплює. Цікаво, куди він зараз її везе? І найголовніше — що тепер робити? Як попередити про небезпеку Федора? Якщо з ним щось трапиться, Анна цього просто не переживе. Хоча, судячи з настрою Макса, вона про це вже й не дізнається.
Автомобіль виїхав за місто. За вікнами замиготіли засніжені поля і ліси. Анну почав бити сильний дрижак. Вона була одягнена зовсім не по погоді. Пуховик залишився вдома. На ногах замість чобіт — звичайні капці. Під час розмови зі старшим сином жінка зняла теплий одяг, а коли Максим тягнув прийомну матір на вулицю, не встигла одягнутися. Але в салоні було майже жарко. Напевно, тремтіння — це все ж прояв стресу.
— Куди ми їдемо? — запитала Анна.
Максим мовчки дивився на дорогу, зосереджено і спідлоба. Точно так само він іноді зависав і в дитинстві. Це був погляд глибоко хворої людини. Його діагноз укупі з високим інтелектом і відсутністю моральних принципів… Страшна, важка, неприємна людина, що викликає огиду і неприязнь. Його просто неможливо любити. Анні складно було повірити в те, що говорив Макс про свою рідну матір. Нібито він був її улюбленцем. Але… зараз потрібно щось зробити. Зробити щось, щоб врятувати Федора. Повинен же бути якийсь вихід!
— Прости мене, — раптом вирвалося у Анни.
Фраза вивела Макса із заціпеніння. Він з подивом обернувся до жінки, уважно подивився їй в очі і важко зітхнув.
— Все зрозуміло. Намагаєшся мене задобрити, а насправді зовсім не відчуваєш себе винною.
— Ні, правда, прости. За те, що злякалася тоді. За те, що… зрадила.
— Це марно, — похитав головою Максим. — Сьогодні ви всі отримаєте по заслугах.
— А потім? — поцікавилася Анна. — Що станеться потім? Куди ти підеш? Що будеш робити?
Обличчя Максима раптом спотворилося злістю. Жінка зрозуміла, що зачепила його болюче місце. Схоже, старшенький ще не думав про майбутнє або дуже боявся його.
— Ось зараз не стане мене. Не стане Федора. Якийсь час ти будеш щасливий. Недовго. Адже тобі навіть тріумф ні з ким розділити. Ніхто не дізнається, який ти молодець. Не оцінить геніальність твого плану. Про це взагалі ніхто не дізнається.
Максим виглядав дещо розгубленим. Анна зрозуміла: або зараз, або ніколи. Зажеврів маленький шанс на порятунок.
— Відпусти мене, — раптом попросила вона. — Відпусти мене, будь ласка…
