Вона відчинила двері й вийшла.
У коридорі біля ліфта вона видихнула, коротко, майже непомітно. Не від страху. Від того, що тримала цей видих від самого початку розмови й тільки зараз дозволила собі його відпустити.
Ліфт приїхав за 20 секунд. Вона зайшла й натиснула 12. Рада директорів відбулася наступного вівторка.
Оксану на неї не запросили. Вона й не чекала. Результати вона дізналася від Ольги, яка розносила протоколи.
«Рішення відклали, — сказала Ольга впівголоса, поставивши стос паперів на сусідній стіл. — До закриття ставки фінансування. Черненко злий».
«Савчук задоволений. Левченко мовчав усю нараду». «Дякую», — сказала Оксана й повернулася до екрана.
Ольга не пішла одразу. «Ти не боїшся?» — спитала вона. «Чого саме?» «Черненка».
«Він не забуває таких речей». «Я написала чесний аналіз, — сказала Оксана. — Якщо це привід для конфлікту, то конфлікт не зі мною, а з цифрами».
Ольга подивилася на неї з таким виразом, з яким дивляться на людину, що не розуміє, як улаштований світ. Потім пішла. Нове завдання від Левченка прийшло того ж вівторка, о 16:00.
Цього разу лист був довший. Портфельний огляд за закордонними активами. П’ять компаній, три юрисдикції.
Консолідована оцінка ризиків по кожній позиції, порівняння з бенчмарком. Звітність частково двома іноземними мовами. Строк — наступний понеділок, дев’ята година рівно.
Оксана перечитала листа двічі. П’ять компаній, три юрисдикції, частково двома іноземними мовами. До понеділка — шість днів, включно з вихідними.
Нормальний аналітик із профільним досвідом робив таке за два тижні. Вона відкрила список компаній у вкладенні. П’ять закордонних компаній, зареєстрованих у трьох юрисдикціях.
Звітність надіслали окремим архівом, 280 сторінок сумарно. Приблизно третина — однією з іноземних мов. Сергій, проходячи повз, скосив погляд на її екран.
«Закордонний портфель?» — спитав він. «Так». «До понеділка?» «Так».
Він зупинився. «Оксано, цим займався Ткаченко».
«Він витратив три тижні й здав половину. Левченко його роботу завернув». «Де Ткаченко зараз?» «Переведений у регіональний відділ».
«В інше місто». Оксана кивнула й відкрила перший файл. «Ти хоч одну з цих мов знаєш?» — спитав Сергій.
«На базовому рівні. Фінансову термінологію читаю». Сергій пішов, нічого більше не сказав.
У середу й четвер Оксана працювала до восьмої вечора. Охоронець на вході вже знав її на ім’я. Вона йшла останньою з аналітиків.
У п’ятницю вона прийшла о восьмій ранку й виявила на своєму столі роздрукований лист. Паперовий, не електронний. Без підпису, без шапки.
Один рядок. «Не варто старатися надто сильно. Тут цього не цінують…»
