Одного разу пізно ввечері Тарас Дорошенко застав друга в спорожнілому кабінеті. Дощові струмені повзли панорамними вікнами, на столі холола неторкана вечеря, а на екрані ноутбука все ще був відкритий текст угоди. Тарас поставив поруч чашку міцної кави й запитав, чому Андрій навіть не спробував домогтися інших умов. Той спокійно пояснив, що особиста свобода в цій ситуації оплачується долями надто багатьох людей.
— Відмовитися ти не можеш, це я зрозумів. Але вимагати зустрічі до весілля тобі ніхто не заважав, — зауважив Тарас.
— Я вимагав, і не раз. Богдан Коваленко незмінно відповідав, що його донька поки що до цього не готова.
— І тебе така відповідь влаштовує?
— Звісно, ні.
Тарас замислився, стежачи за краплями на склі. На його думку, пояснень могло бути два: або за чутками справді ховалася частка правди, або хтось багато років навмисно підтримував довкола Мирослави непроникну завісу. Чому вона не брала участі в переговорах особисто? Навіщо представники родини викуповували випадкові фотографії й забороняли зйомку навіть на закритих благодійних вечорах? Андрій ставив собі ті самі запитання, але не знаходив відповіді ні на одне.
Тим часом у домі Коваленків закінчувалася остання примірка весільного вбрання. Мирослава стояла перед високим дзеркалом, поки Оксана, яка багато років дбала про неї й допомагала родині, застібала на спині дрібні перламутрові ґудзики. Світла матова тканина лягала м’якими складками, довгий шлейф займав половину гардеробної. Однак сама наречена майже не дивилася на сукню. Її погляд постійно повертався до щільної вуалі на кріслі — саме її батько обрав для церемонії.
— Ви певні, що хочете довести це до кінця? — запитала Оксана, розправляючи останній згин тканини.
Мирослава відповіла втомленою усмішкою. Скасувати урочистість за три дні до весілля означало не лише поставити Андрія в принизливе становище, а й зруйнувати угоду, від якої залежали обидві компанії. Оксана обережно нагадала, що досить один раз з’явитися перед публікою без маски — і більша частина брехні зникне сама собою. Мирослава похитала головою. Майже десять років її обличчя приховували не через сором, і причини цього рішення давно стали частиною її життя.
Невдовзі після повноліття вона разом із батьком відвідала великий благодійний прийом. Кілька кадрів, зроблених здалеку, вже до ранку розійшлися новинними сторінками. Спершу раптова відомість здалася дівчині безглуздою і навіть трохи приємною. Потім біля воріт почали чергувати репортери, незнайомі родини стали надсилати пропозиції про заручини, а чоловіки, які сприйняли красу як дозвіл вторгатися в чуже життя, намагалися пробратися на територію дому.
Справжня небезпека виникла під час однієї з поїздок, коли невідомі перегородили дорогу автомобілю Мирослави. Працівники охорони встигли втрутитися, але після того випадку Богдан повністю закрив родинний дім від сторонніх, обмежив доступ до архівів і домігся видалення вихідних фотографій із великих майданчиків. Донька з’являлася на рідкісних заходах лише під захистом, у темних окулярах, масці або глибокому капюшоні.
Приблизно тоді ж у мережі з’явилася перша історія про тяжку хворобу спадкоємиці. Слідом виникли вигадки про операції, а потім — про спотворене обличчя. Богдан не вимагав спростувань. Він швидко помітив, що лиха слава відлякує нав’язливих мисливців за сенсаціями ефективніше за камери, ворота й охоронців. Завдяки цій брехні Мирослава знову змогла вчитися, малювати, займатися справами родинних фондів і бодай у власному саду не здригатися від кожного об’єктива.
Отримана свобода мала гірку ціну. Публіка перестала переслідувати вродливу дівчину, зате взялася висміювати жінку, обличчя якої ніколи не бачила. Мирослава торкнулася мережива на вуалі й тихо сказала Оксані, що вигаданий образ часом затуляє живу людину так надійно, ніби відбирає в неї власну долю.
Її непокоїли не погляди запрошених. Набагато страшніше було уявити, що Андрій теж повірив публікаціям. Про нього Мирослава знала лише з чужих розповідей: нібито він ніколи не принижував працівників, особисто приїздив туди, де виникали проблеми, і одного разу витягнув дитину з машини, що загорілася після зіткнення. Можливо, цю бездоганну репутацію теж вибудували фахівці. І все ж їй хотілося сподіватися, що за ретельно створеним образом на офіційних фотографіях ховається порядна людина. Вона боялася не того, що наречений побачить під вуаллю, а того, яким буде його погляд за мить до цього…
