До шістдесяти років Андрій Васильович Коваленко вже звик до думки, що доля давно перестала його щадити. Після затяжної зливи асфальт став слизьким, і автомобіль, у якому їхали його єдиний син Максим та невістка Оксана, потрапив у тяжку аварію. Врятувати обох не вдалося. Їхня семирічна донька Дарина того дня була в бабусі з материного боку, і лише тому дитина не опинилася разом із батьками.
Загибель сина ніби позбавила Андрія Васильовича внутрішньої опори. Максим із роками дедалі більше нагадував йому покійну дружину Галину, яка пішла з життя десять років тому. Чоловікові здавалося, що він утратив її вдруге. Та поруч залишилася осиротіла онука, заради якої не можна було дозволити горю остаточно зламати себе.
Поступово Дарина стала головним сенсом його життя й єдиним живим вогником у домі, що надовго поринув у незвичну тишу. Дід дбав про неї, перевіряв уроки, розпитував про кожне нове захоплення і намагався усміхатися так, щоб дівчинка не здогадувалася, яких зусиль йому часом коштувала ця усмішка…
Раніше в невеликому селі його знали як веселу, доброзичливу людину, завжди готову прийти на допомогу. Усе життя він працював механіком у місцевій майстерні: лагодив трактори, повертав до життя старі автомобілі, давав раду впертим мотоциклам. На подвір’ї рідко було порожньо. Сусіди заходили по пораду, знайомі затримувалися заради розмови, а діти з цікавістю спостерігали, як несправна техніка знову починала працювати.
Після трагедії він став мовчазнішим. Навіть займаючись звичними справами, чоловік часом завмирав, поринувши в тяжкі думки. Однак при Дарині дід залишався таким, як і раніше, — спокійним, уважним і надійним. Онука відповідала йому безмежною довірою. Її квапливі кроки, дзвінкий сміх і нескінченні запитання потроху повертали дому втрачене тепло.
Вони разом ходили полями, збирали в саду яблука, а вечорами сиділи на ґанку й розглядали зоряне небо. Дід показував, як поправити ланцюг на велосипеді, учив вибирати стиглі вишні й упізнавати птахів за голосами. Дарина слухала зосереджено, хоча невдовзі вже перескакувала з однієї теми на іншу.
Найбільше дівчинка любила танці й мріяла стати балериною. Щосуботи дід возив її до студії в найближчому містечку. Дорогою вони співали знайомих пісень, а на зворотному шляху Дарина навперебій розповідала про подруг і шкільні пустощі. Поки поруч лунав її голос, спогади про колишні втрати відступали бодай ненадовго…
