Донька київського олігарха не торкалася їжі 14 днів поспіль, і лікарі вже не знали, що робити. Дев’ятирічна Софійка повільно згасала у своїй кімнаті, а батько метався між офісом і домом, не в змозі допомогти єдиній дитині. Усі фахівці столиці побували в їхньому особняку в Конча-Заспі, але ніхто не зміг змусити дівчинку з’їсти хоча б ложку борщу.
А потім приїхала Мар’яна Іванівна, проста жінка з Чернігова, яка влаштувалася покоївкою через агентство. Ніхто не міг уявити, що станеться після її появи в будинку. Але перш ніж ми продовжимо, перевірте, чи підписані ви вже на канал і напишіть у коментарях, звідки ви дивитеся це відео.
Мар’яна Іванівна приїхала до особняка Коваленків 7 березня холодного київського ранку, коли сніг ще лежав заметами вздовж паркану, а небо було сірим і низьким. Вона вийшла з маршрутки на зупинці біля селища, пройшла пішки майже кілометр дорогою, яку чистили щоранку, і зупинилася перед масивними кованими воротами з відеокамерою. У руках у неї була потерта валіза на коліщатках, яку вона купила на вокзалі п’ять років тому, і сумка з документами.
Мар’яні було 47 років. Вона була невисокою жінкою з коротким русявим волоссям, у якому вже пробивалася сивина, і втомленим, але добрим обличчям. Вона носила просту темну куртку, сірий светр і чорні штани, які купила спеціально для цієї роботи на останні гроші.
Агентство зателефонувало їй пізно ввечері, сказали, що потрібна домробітниця терміново, в багату сім’ю, платить добре, але попередили, що ніхто там не затримується довше тижня. Мар’яна не стала питати чому, у неї не було вибору. Після того, як три роки тому помер чоловік від інфаркту прямо на роботі, вона залишилася одна в орендованій квартирі в Чернігові з боргами за кредитами і без постійного заробітку.
Останні місяці вона перебивалася випадковими підробітками, мила під’їзди, прибирала в офісах ночами, але грошей все одно не вистачало. Коли агентство запропонувало роботу в Києві з проживанням і зарплатою втричі більшою, ніж вона заробляла за місяць у Чернігові, Мар’яна погодилася відразу, навіть не роздумуючи. Вона натиснула кнопку домофона і почула різке клацання.
Жіночий голос, сухий і втомлений, запитав, хто прийшов. Мар’яна назвала своє ім’я і сказала, що її надіслало агентство. Ворота повільно відчинилися з тихим дзижчанням електромотора.
Вона пройшла всередину, і ворота відразу зачинилися за нею з металевим брязкотом. Перед Мар’яною відкрилася довга доріжка, посипана піском, яка вела до триповерхового особняка з червоної цегли з білими колонами і величезними вікнами. По обидва боки доріжки росли голі дерева, а на газонах лежав незайманий сніг.
Праворуч стояли два великі гаражі, ліворуч виднівся дитячий майданчик з гойдалками та гіркою, занесений снігом. Будинок був вражаючим, але Мар’яна відразу відчула щось дивне. Тут було занадто тихо, не було чутно ні звуків машин, ні голосів, ні музики, тільки вітер шурхотів гілками дерев.
Вона дійшла до ґанку і піднялася сходами, вкритими гумовим килимком. Двері відчинилися ще до того, як вона встигла постукати. На порозі стояла жінка років п’ятдесяти п’яти з коротким сивим волоссям, у чорному костюмі та білій блузці.
Обличчя у неї було виснажене, під очима темні кола, губи стиснуті. Вона окинула Мар’яну поглядом з ніг до голови, не приховуючи оцінюючого вивчення. — Ви нова? — запитала вона без привітання.
— Так, мене звати Мар’яна Іванівна, — відповіла Мар’яна, знімаючи шапку і мнучи її в руках. — З агентства дзвонили. Проходьте.
— Я Галина Степанівна, економка. Працюю тут дванадцять років. Жінка відступила вбік, пропускаючи Мар’яну всередину і відразу зачинила двері на два замки.
Мар’яна опинилася у величезному холі з мармуровою підлогою, на якій відбивалося світло великої кришталевої люстри, що висіла під стелею заввишки метрів п’ять. Прямо навпроти входу йшли широкі сходи на другий поверх з різьбленими дерев’яними поручнями. Ліворуч були двері до вітальні, праворуч, судячи з запаху, знаходилася кухня.
На стінах висіли дорогі картини в позолочених рамах, а на підлозі стояли великі вази зі штучними квітами. Усе було ідеально чисто, пахло дорогим освіжувачем повітря і чимось ще, чого Мар’яна не могла визначити, можливо, самотністю. «Залиште валізу тут, потім я покажу вашу кімнату», — сказала Галина Степанівна, не дивлячись на Мар’яну.
«Спочатку поясню ситуацію, щоб ви розуміли, у що вплуталися. Вони пройшли на кухню, велику і сучасну, зі світлими меблями, технікою з нержавіючої сталі і величезним вікном, що виходило в сад. Посередині стояв білий стіл на шістьох осіб.
Галина Степанівна налила собі кави з кавомашини і жестом запропонувала Мар’яні сісти, але сама кави не запропонувала. Галина Степанівна сіла навпроти Мар’яни, обхопила чашку обома руками і подивилася у вікно, де за склом повільно падав сніг. Мовчання затягнулося.
Мар’яна сиділа, поклавши руки на коліна і чекала. Нарешті економка заговорила, не відриваючи погляду від вікна. Господаря звати Дмитро Олегович Коваленко.
Йому 48 років. Він власник великої будівельної компанії, займається комерційною нерухомістю. Дуже зайнята людина, майже завжди в офісі або на зустрічах.
Буває, їде у відрядження на кілька днів. Дружина його, Наталія Михайлівна, загинула два місяці тому. Аварія на трасі «Київ-Одеса».
Фура виїхала на зустрічну смугу, удар був лобовий. Вона померла миттєво, не приходячи до тями. Мар’яна тихо зітхнула і опустила очі.
Галина Степанівна продовжувала рівним, майже механічним тоном, немов розповідала інструкцію з експлуатації техніки. У них є донька, Софійка. Їй 9 років.
Після смерті матері вона перестала їсти. Зовсім. Взагалі нічого не їсть.
Воду п’є потроху, коли ми наполягаємо. Але їжу не бере. Ми пробували все.
Дмитро Олегович викликав найкращих дитячих психологів. З приватних клінік. Психотерапевтів.
Фахівців з травм. Один професор з Німеччини прилітав спеціально. Провів з нею три дні.
Сказав, що це гостра реакція горя. Призначив ліки. Не допомогло.
Приїжджали дієтологи з різними системами харчування. Готували все, що вона любила раніше. Дівчинка навіть не дивиться на тарілки.
Няню спеціальну наймали. З медичною освітою і досвідом роботи з важкими дітьми. Няня протрималася два тижні.
І пішла. Сказала, що не знає, як до неї достукатися. Галина Степанівна зробила паузу.
Відпила кави і, нарешті, подивилася на Мар’яну. Дмитро Олегович уже не знає, що робити. Він працює ще більше, ніж раніше.
Повертається пізно вночі. Майже не заходить до доньки. Боїться, напевно.
Або не може дивитися, як вона згасає. Софійка цілими днями сидить у своїй кімнаті. Не виходить нікуди.
Ні з ким не розмовляє. До школи, звісно, не ходить із січня. Вчителі надсилають завдання онлайн.
Але вона й до комп’ютера не підходить. Лікарі кажуть, що якщо ситуація не зміниться найближчим часом, доведеться класти її в лікарню і годувати через трубку. Мар’яна мовчки слухала, відчуваючи, як усередині все стискається від болю за незнайому дитину.
Вона сама втратила чоловіка і знала, який це удар. Але не могла уявити, як дев’ятирічна дівчинка переживає смерть матері. Галина Степанівна поставила чашку на стіл і склала руки перед собою.
Ваше завдання, Мар’яно Іванівно, просте на словах і неможливе на ділі. Ви будете прибирати будинок, готувати їжу, стежити за порядком. Я займаюся господарськими питаннями, закупівлями, фінансами.
Також у нас є Борис Степанович, водій і охоронець. Живе в окремому флігелі на ділянці. Приходить садівник двічі на тиждень.
Ось і весь персонал. Раніше нас було більше, але після смерті господині Дмитро Олегович скоротив усіх. Сказав, що не хоче чужих людей у домі.
Мар’яна кивнула. Я буду намагатися допомагати, як зможу, сказала вона тихо. Ось саме в цьому проблема, Галина Степанівна посміхнулася без радості.
За останні два місяці тут змінилося шість домробітниць. Усі приїжджали з добрими намірами, всі хотіли допомогти. Одна намагалася змусити Софійку поїсти вмовляннями.
Дівчинка зачинилася в кімнаті і не відчиняла двері три години. Інша вирішила готувати улюблені страви господині. Думала, це викличе у дитини апетит і хороші спогади.
Софійка побачила на столі мамині вареники з вишнею і влаштувала істерику. Кричала так, що сусіди через паркан чули. Третя намагалася подружитися з нею, розмовляти, читати книжки.
Софійка просто робила вигляд, що її немає в кімнаті. Четверта приїхала зі своїми методиками з інтернету про арт-терапію. Дмитро Олегович вигнав її на другий день.
П’ята протрималася чотири дні і пішла сама. Сказала, що не витримує цієї атмосфери, що в будинку, як у могилі. Шоста поїхала вчора, навіть нічого не пояснила, просто зібрала речі і поїхала на таксі.
Тому не плекайте ілюзій. Просто робіть свою роботу. Не лізьте до дівчинки, якщо вона сама не захоче спілкуватися.
І не вдавайте з себе рятівницю. Тут уже були рятівниці. Не спрацювало.
Мар’яна уважно дивилася на економку і бачила, що за цим жорстким тоном ховається біль і безпорадність. Галина Степанівна працювала в цій родині 12 років. Вона бачила, як Софійка росла.
Напевно, любила цю дівчинку, але не знала, як їй допомогти. «Я розумію», сказала Мар’яна спокійно. «Я буду робити свою роботу і не буду заважати».
Галина Степанівна кивнула, допила каву і встала. «Добре, ходімо, покажу будинок і вашу кімнату». Вони вийшли з кухні і почали обхід.
На першому поверсі розташовувалися вітальня з величезним кутовим диваном і каміном, який, судячи з усього, давно не топили. Їдальня з довгим столом на 12 персон, вкритим білою скатертиною і пилом. Кабінет Дмитра Олеговича з масивним столом, шкіряними кріслами і стелажами з книгами і папками.
Бібліотека з м’якими кріслами для читання. Спортзал з біговою доріжкою, тренажерами і боксерською грушею. Басейн невеликий, критий, з підігрівом, але вода в ньому застоялася.
Скрізь було чисто, але порожньо і мертво. Мар’яна звернула увагу, що на всіх поверхнях немає ні фотографій, ні особистих речей, тільки меблі та декор. «Де фотографії сім’ї?» – не втрималася Мар’яна.
Дмитро Олегович прибрав усе після похорону. «Сказав, що не може дивитися», – відповіла Галина Степанівна, піднімаючись сходами на другий поверх. На другому поверсі було п’ять спалень.
Хазяйська, найбільша, з величезним ліжком, гардеробною і ванною кімнатою. Двері були прочинені. Мар’яна побачила, що ліжко не застелене, на підлозі валяється костюм, на столику стоїть порожня пляшка з-під коньяку.
Три гостьові спальні, світлі й безликі, явно невикористовувані. І кімната Софійки. Галина Степанівна зупинилася перед білими дверима з наклейками райдужних єдинорогів і метеликів.
«Ось тут живе Софійка. Я постукаю, але навряд чи вона відповість». Економка постукала три рази, почекала, потім відчинила двері тихо.
Мар’яна зазирнула всередину і побачила велику світлу кімнату з рожевими шпалерами, білими меблями, шафами, повними іграшок, книг і ляльок. Біля вікна стояло крісло-гойдалка з м’якими подушками. У кріслі сиділа маленька худенька дівчинка в піжамі з кошенятами, з довгим темним волоссям, зібраним у недбалий хвіст.
Вона дивилася у вікно на падаючий сніг, не реагуючи на відчинені двері. Софійка була блідою, з синцями під очима, вилиці виступали занадто різко, руки здавалися тонкими, як у пташки. Мар’яна відчула, як серце стиснулося від жалю.
«Софійко, до нас нова працівниця прийшла. Мар’яна Іванівна звати», — сказала Галина Степанівна неголосно. Дівчинка не повернула голови, не моргнула, продовжувала дивитися у вікно.
Галина Степанівна почекала кілька секунд і зачинила двері. «Бачите?» — завжди так. Мар’яна промовчала, але погляд дівчинки врізався їй у пам’ять.
Такий порожній, загублений погляд. Вони піднялися на третій поверх, де розташовувалися службові приміщення. Кімната Галини Степанівни невелика, але затишна, з телевізором і своєю ванною.
Комора з постільною білизною, рушниками, побутовою хімією. Прасувальна кімната. І кімната для Мар’яни в кінці коридору.
Маленька, метрів дванадцять, з односпальним ліжком, шафою, тумбочкою, столом і стільцем. Вікно виходило на задній двір. Було чисто, пахло свіжою білизною.
Ванна була спільна в коридорі. «Тут будете жити». Постіль, свіжа, рушник у шафі.
Графік роботи з восьмої ранку до восьмої вечора, з перервою на обід о другій годині. Вихідний один раз на тиждень, у неділю, якщо вас влаштовує. Зарплата перераховується п’ятнадцятого числа на картку.
Сніданок готуйте до восьмої ранку. Обід до першої дня, вечерю до сьомої вечора. Дмитро Олегович зазвичай не вечеряє вдома, але про всяк випадок готуйте.
Прибирання всіх кімнат, крім хазяйської і кімнати Софійки, щодня. У хазяйській прибираєте раз на три дні, коли Дмитро Олегович на роботі. До кімнати Софійки не входьте без потреби.
«Питання є?» «Софійка зовсім нічого не їсть?» Запитала Мар’яна. Абсолютно нічого. Воду п’є, чай без цукру іноді, якщо наполягти.
Але тверду їжу не бере. З двадцять третього січня. Сьогодні сьоме березня.
Рахуйте самі, скільки днів. Мар’яна швидко порахувала. Сорок три дні.
Дитина не їла сорок три дні. Як вона взагалі жива? Лікарі що кажуть? Кажуть, що організм працює на резервах, спалює жир, потім почне спалювати м’язи. Що скоро почнуться незворотні процеси в органах, якщо не почне харчуватися.
Дмитро Олегович уже погодився на госпіталізацію, але хоче спробувати ще тиждень удома. Якщо не допоможе, покладе в клініку і будуть годувати примусово. Мар’яна опустилася на ліжко.
Вона приїхала сюди за роботою і зарплатою, але тепер розуміла, що потрапила в дім, де повільно помирає дитина, а дорослі не знають, як це зупинити. Розбирайте речі, відпочивайте з дороги. Через годину спустіться на кухню, я покажу, де що лежить, поясню, що готувати, сказала Галина Степанівна і вийшла, зачинивши двері за собою.
Мар’яна залишилася одна в тиші маленької кімнати. Вона відкрила валізу, дістала свої нечисленні речі. Дві зміни одягу, халат для роботи, капці, косметичку, фотографію чоловіка в рамці.
Поставила фотографію на тумбочку біля ліжка. Подивилася на знайоме обличчя Тараса з добрими очима і вусами. Йому було 44 роки, коли він помер.
Працював виконробом на будівництві, все життя трудився, не скаржився. Інфаркт стався раптово, прямо на об’єкті. Швидка не встигла.
Мар’яна три роки жила одна після його смерті, і біль не проходив, тільки притуплявся. Вона знала, що таке втрата. Вона переодяглася в робочий одяг, сірий халат і капці, сходила у ванну помитися, зібрала волосся в пучок і спустилася вниз.
На кухні Галина Степанівна вже чекала на неї з блокнотом у руках. Наступну годину вона пояснювала, де що знаходиться. Продукти в холодильнику і в морозилці, крупи і консерви в коморі, посуд у шафах, побутова хімія під мийкою…
