Раптом увагу Аліни привернула жінка, що йшла їй назустріч з візочком. З чудовим візочком модного кавового відтінку. Зручна, маневрена, явно дуже дорога і якісна річ. Аліна бачила такі в дитячих магазинах. Коштували вони просто цілий статок.
Аліна звично провела жінку поглядом. Чимось незнайомка її зачепила. Така вся стильна, доглянута. У віці, звичайно, але зараз багато хто народжує до сорока першу дитину. Особливо у багатих таке модно. Тільки чому ця жінка така сумна? Може, у неї щось в житті сталося? Напевно з нею сталося щось страшне. Інакше неможливо пояснити цей її погляд. Адже начебто у неї все благополучно. Йде така вся красива, дорогий візочок перед собою котить. У ньому напевно лежить одягнений в брендові речі малюк.
Жінка підкотила візочок до стоянки зі сміттєвими баками. Сміття не вивозили вже давно. Тут утворилося щось на зразок стихійного звалища. Аліна подумала, що, можливо, жінка зараз викине пакет зі сміттям і попрямує далі. Але незнайомка вчинила інакше. Вона зітхнула, хитнула кілька разів візочок і пішла. Швидким кроком йшла ця жінка за будинки, кудись далеко. А візочок залишився на місці.
Аліна, не вірячи своїм очам, поспішила до сміттєвих баків. Насамперед вона заглянула у візочок. Там нікого не було. Аліна видихнула. Вона вже вирішила було, що якась ненормальна викинула дитину на смітник. Такі випадки іноді описуються в інтернеті. Але візочок, на щастя, виявився порожнім.
Навіщо ж незнайомка кинула його тут? Викидала, швидше за все. Люди іноді залишають хороші речі біля смітників, щоб нужденні їх забрали. Так і ця жінка. Її дитина, мабуть, вже виросла, ось вона і позбулася непотрібного тепер візочка. Так, це було найрозумніше пояснення. Але Аліна намагалася поки не радіти. Раптом жінка зараз повернеться? Раптом вона просто залишила візочок тут, поки відійшла у справах або за дитиною? Дивний вибір місця, звичайно, але мало що.
Минуло півгодини. Жінка так і не з’явилася. Аліна весь цей час чатувала на візочок, тому що… Ну а раптом його забере хтось інший? Така річ біля сміттєвих баків не застоїться. А їм так потрібен візочок для Сонечки, просто необхідний.
У підсумку Аліна впевнилася, що господині візочок не потрібен, і зі спокійною душею покотила його до свого будинку.
Льошка, побачивши обновку, навіть присвиснув від подиву.
— Ось так у нашої Соні транспорт який з’явився! Елітний транспортний засіб!
— Сама дивуюся, — посміхнулася Аліна. — Жінка прямо на моїх очах залишила його на смітнику і пішла. Я ще довго чекала, а раптом повернеться. Але ні, не повернулася. Дивно. Такий візочок красивий, явно дорогий. Могла б продати його. Грошей би багато виручила. Візочок у відмінному стані, як новий.
— Дивно, дійсно як новий, — погодилася Аліна. — Видно, користувалися ним дуже акуратно.
— Або зовсім не користувалися, — похитав головою Льошка, уважніше оглянувши шини. — Ну та гаразд, їх, багатих, не зрозуміти.
Льошка викликався сам помити візочок. Саме тому він і виявив той самий лист. Складений навпіл аркуш паперу лежав у бічній кишені візочка. Це було ціле послання.
— Іди сюди, — покликав Льошка дружину. Та в цей момент гралася з Сонечкою. — Це просто… я повірити не можу, прочитай.
Хлопець простягнув дружині аркуш.
— Ти де це взяв?
— У візочку лежав, навіть не знаю, як на це реагувати. Приголомшливий лист.
Аліна взяла з рук чоловіка аркуш паперу і почала читати. Красивий, майже каліграфічний почерк, легкий стиль. Явно це писала дуже грамотна людина. А сам сенс… Так, Льошка правий. Якась зовсім вже неймовірна історія.
«Здравствуйте, люди, що знайшли цей лист. Якщо ви читаєте це, значить, візочок зустрів нарешті свого маленького господаря або господиню. І це просто чудово. Мене звати Катерина. Я вирішила залишити візочок саме біля сміттєвих баків для того, щоб він дістався нужденним людям. Нужденним людям з малюком, у яких зовсім немає грошей на дитячий транспорт. Нехай візочок служить довго і допоможе вам виростити свою дитину.
Безумовно, ви люди з низьким достатком, навіть, можливо, живете на межі бідності, різні ситуації бувають. Чому я так впевнена в цьому? Та просто тому, що навряд чи хтось із заможної родини стане підбирати візочок на звалищі. Такі люди готуються до появи дитини заздалегідь, складають списки, вибирають речі в дитячих магазинах. Я такою ж щасливицею була зовсім недавно. Але ви щасливі, навіть щасливіші, ніж я. Тому що у вас є головне — ваша дитина, синочок чи донечка. Це щастя — бути батьками, бачити, як росте ваш малюк, дарувати йому любов, знайомити його з цим світом. Навіть не знаю, що може бути краще цього, напевно, нічого. Так що ви набагато щасливіші за мене. Зараз вам важко доводиться, але я впевнена, що ви впораєтеся. Все у вас буде в підсумку добре. Нехай цей візочок стане вам допомогою на старті до успіху».
— Вона ніби нас описує, — вимовила Аліна в подиві, дивлячись на Льошку.
— Ось саме, — погодився чоловік. — Це-то і дивно. У тому числі… Ну ти… Давай, читай далі. Там багато цікавого, особливо в кінці.
Аліна знову заглибилася в читання.
«Моє життя було суцільною казкою, в якій виконувалися всі мої бажання. З дитинства я ні в чому не знала відмови. Мій батько — успішний бізнесмен, мати — успішний фінансист. У бабусь і дідусів по мамі і татові я була єдиною онукою. Можете собі уявити, як вони мене балували. Скільки любові, турботи і уваги я отримувала. В мене багато вкладали. Я знала: прийде момент, і це все я передам вже своїм дітям.
Я змалку мріяла про велику родину і в іграх з подружками завжди брала на себе роль багатодітної мами. З дитинства я чула від усіх, що буду чудовою матір’ю, коли прийде час. Так я і росла з цією думкою.
А потім я виросла. Виявилося, що життя дуже яскраве, різноманітне, цікаве. Ми багато подорожували з батьками, але поїздки з друзями — це щось зовсім інше. Загалом, у мене було щасливе студентське життя. Я і за кордоном встигла пожити, і різні куточки планети відвідати. В які тільки я пригоди не потрапляла! Як то кажуть, буде про що в старості згадати. Це був дуже веселий період мого життя, яскравий, насичений подіями.
А потім я захопилася грою на біржі. Якось так вийшло, що я стала успішним брокером, хоча я ніколи не прагнула до цього. Думала: вийду заміж, народжу дітей, як мріялося колись, стану займатися сім’єю. Не так сталося, як гадалося. Робота захопила мене повністю. Азарт, успіх, визнання авторитетних фінансистів. Мене запрошували вести семінари у великі бізнес-центри, до моїх слів прислухалися акули бізнесу. Все це крутило голову.
Сама не помітила, як змінилися мої пріоритети. Звичайно, іноді я замислювалася про те, що пора б вийти заміж, стати мамою. Час-то йде. Але, з одного боку, я все ще залишалася молодою. З іншого — поруч не було нікого, кого б я бачила в ролі свого чоловіка. Можливо, це були просто відмовки, тому що мене влаштовувало те життя, яке я вела. Тому що, дивлячись на подруг, що загрузли в дитячих справах і проблемах, я раділа своїй свободі. Колись веселі, енергійні дівчата перетворилися на якихось квочок. Тільки й розмов у них було, що про дітей та їхні вміння. Це наводило на мене тугу. Я відчувала себе королевою: успішна, шанована, незамінна. До мене зверталися за порадою імениті економісти, про мене писали журнали. Непередаване відчуття…
