Перед нею сиділа ніби зовсім інша людина. Простий одяг її покійного чоловіка, щоправда, висів на ньому мішком через худорлявість, але чисто вимиті й охайно підстрижені борода та волосся цілковито змінили його обличчя. Чоловік спокійно й мовчки дивився на господиню, наче чекав на її реакцію.
«Доброго ранку!» Марина розгублено поклала пакет на стіл і почала машинально діставати з нього тарілки. «Вас просто не впізнати, а ми ж учора навіть не познайомилися. Я Марина. Як вас звати? Вам є куди піти? Родичі? Де ви живете? Якщо в місті, я вас підвезу». Чоловік сумно всміхнувся, у його очах промайнула тінь. Він був небагатослівним.
«Я не пам’ятаю свого імені. Мабуть, щось із головою. Наші на вулиці прозвали мене Лісовиком. Через дикий вигляд жартували, що я з-під землі виліз чи з лісу вийшов». Марина порозпитувала його ще й із плутаних відповідей зрозуміла, що цей нещасний майже нічого не пам’ятає про своє минуле й погано орієнтується в теперішньому. Він не знав, як опинився на вулиці, а домівкою йому слугувала підземна теплотраса.
Жінка замислено прикусила губу. Прізвисько здалося їй невідповідним для цього тепер уже більш-менш охайного чоловіка. «Лісовик». «Льоня». «Ні, давайте я називатиму вас Леонідом — принаймні поки ви тут». Вона рішуче хитнула головою. «Поснідайте, а я зачекаю. Потім відвезу вас до міста».
Чоловік слухняно почав їсти, іноді позираючи у вікно. «Бачу, у вас на подвір’ї давно не прибирали. Помітив, що ворота скрегочуть, огорожа зовсім облізла. І цей місток над струмком майже розвалився. Я міг би все тут упорядкувати, якщо дозволите. Ви мені добро — і я вам добром віддячу». Марина подивилася крізь трохи каламутне скло на подвір’я й замислилася.
А волоцюга ж мав рацію. Після смерті чоловіка ділянка поступово занепадала. У неї самої через постійну зайнятість у салонах ніяк не доходили руки до впорядкування будинку й подвір’я.
А цей випадковий гість, попри свою небалакучість, здається, пропонував допомогу від щирого серця. «Гаразд, Леоніде, спробуймо». Марина постаралася надати голосу суворості, як часто робила під час переговорів.
«Але відразу попереджаю: будинок буде зачинений і поставлений під сигналізацію. За ворота теж виходити не треба. І майте на увазі, що камери відеоспостереження фіксують абсолютно все. Я можу стежити за вами з телефона».
Леонід спокійно вислухав її умови й лише з розумінням кивнув. «Усе справедливо, господине. Ваших меж не порушуватиму. Із чого почати?»
Марина провела його до підсобки, де зберігалося садове знаряддя, і вручила мітлу та граблі. «Поки що підмітайте. І спробуйте підрахувати, скільки й чого потрібно, щоб зачистити та пофарбувати огорожу й ворота. Увечері я повернуся, і ми обговоримо ваш кошторис. Домовилися?»
«Домовилися», — ввічливо відповів чоловік і махнув рукою. «Гарного дня, Марино».
Непокоячись за гостя, Марина повернулася додому раніше. Вийшовши з машини, вона стала, уперши руки в боки…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
