За вікном густішали сірі весняні сутінки, коли Марина виїхала на безлюдну околицю міста, мріючи якомога швидше дістатися додому. Цей день виснажив її до краю: вона їздила містом від одного свого салону краси до іншого, розв’язувала нескінченні проблеми, підбадьорювала дівчат-майстринь, із привітною усмішкою господині переконувала примхливих клієнтів завітати знову. На одному з неосвітлених поворотів її погляд вихопив із темряви різкий рух.
Марина трохи пригальмувала. У тьмяному світлі ліхтаря двоє хлопців у спортивних костюмах несамовито гамселили чоловіка в лахмітті. Безхатько відчайдушно намагався захищатися, відмахувався руками, але це лише дужче розпалювало нападників.
Серце Марини шалено закалатало. Під натиском нападників безхатько впав. І коли жінка побачила, як один із них заніс ногу у важкому черевику для нищівного удару, вона вже не вагалася — просто не могла дозволити їм добити людину.
Діючи імпульсивно, Марина різко вивернула кермо праворуч, спрямувавши автомобіль просто на нападників, і щосили натиснула на гальма. Автівка завмерла, засліпивши хлопців потужним світлом фар, а водійка люто натиснула на клаксон. Пронизливий сигнал розітнув вуличну тишу.
«Тікаймо! Поліція!» — перелякано вигукнув один із хуліганів, і дві тіні метнулися вглиб темного провулка. Марина рвучко відчинила дверцята й вискочила на холодне повітря. На чорній, засміченій землі лежав безхатько, хрипко стогнучи.
Куртка на ньому була розірвана, а в густій сплутаній бороді блищала темна кров. Жінка нахилилася до нього, долаючи жалість і огиду. «Ви живі? Підвестися зможете?» Чоловік зі стогоном піднявся на ліктях і поглянув на неї змученими очима.
«Дякую, пані. Ви мені життя врятували». Його рот розтягнувся в закривавленій усмішці, але потім він тицьнув брудним пальцем кудись їй за спину.
Схоже, радіти було зарано. Марина озирнулася й похолола. З темряви провулка знову виринули ті самі постаті.
Шпана здогадалася, що ніякої поліції немає, а перед ними лише налякана жінка в дорогому автомобілі. Тепер у руках одного з них зловісно поблискував довгий шматок арматури. Вони йшли повільно, явно розраховуючи не лише завершити розпочате, а й поживитися коштом нової жертви.
Паніка ледь не паралізувала Марину, але інстинкт самозбереження виявився сильнішим. Якимось дивом вона знайшла в собі сили, схопила брудного безхатька за куртку й, напружуючи всі м’язи, буквально потягла до машини. «Швидше! У салон, негайно!» Вони рвонули до автомобіля.
Жінка розчахнула задні дверцята й, не думаючи про чисту оббивку, заштовхала всередину чоловіка, який стогнав від болю. Переслідувачі вже бігли до них, вочевидь відчувши, що здобич вислизає. Марина стрибнула на водійське сидіння й утиснула педаль газу до упору.
Колеса шалено забуксували на асфальті, машина заревла, зірвавшись із місця й залишивши хуліганів позаду в клубах сизого диму. Марина мчала темною трасою, час від часу поглядаючи в дзеркало заднього огляду на брудного незнайомця, що завалився на сидіння, а її серце й далі тривожно калатало. Машина звернула з траси на безлюдну селищну дорогу й уже за кілька хвилин, шурхочучи гравієм, заїхала на подвір’я заміського особняка…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
