Вона скинула виклик. Відкрила список контактів, знайшла його номер і натиснула «Заблокувати».
Кнопка відповіла сухим тихим клацанням. Додому вона приїхала ввечері. Дід сидів на кухні й відміряв борошно не для чогось конкретного, просто за звичкою, щоб руки були при ділі.
Скляна банка, емальований кухоль, ваги з двома шальками, гирі в бляшаній коробці. Він сипав борошно з кухля в банку, зупинявся, додавав по дрібці, знову сипав. Коли Наталя увійшла, він не підвів голови.
Вона сіла навпроти, поклала долоні на церату й стала дивитися, як сиве борошно тонкою цівкою перетікає з однієї посудини в іншу. Вона розповіла. Не все: про дев’яту причину не розповіла, але про купе, про аркуш, про візитівку, про колишнього чоловіка, про те, як її ввічливо вивели через зал.
Дід слухав мовчки, не відриваючись від борошна. Досипав банку, закрив кришкою, витер руки об рушник і тільки тоді подивився на онуку.
— Наталю, — сказав він, — якщо перед тобою грюкнули дверима, нерозумно стукати. Двері на те й двері, що за ними господар. А стіна, — він показав рукою кудись убік, — стіна всюди. Знайди ту, що тонша. І пробий.
Він підсунув їй кухоль із борошном, ніби це могло чимось допомогти. І дивним чином допомогло.
Уночі Наталя не спала. Вона сиділа на кухні за тим самим столом, де дід залишив свою банку з борошном, і дивилася в темне вікно, за яким у дворі горів один-єдиний ліхтар і хитався від вітру, ганяючи асфальтом жовту пляму. Кран капав у мийку раз на дві секунди, рівно, як метроном.
Вона не вставала його закручувати: тиша без цього капання була б гіршою. У голові в неї крутилися не образа й не гнів — з образою вона розібралася ще дорогою додому. Крутилася одна фраза діда: «Знайди стіну тоншу».
Вона думала, де в «Опари» стіна тонша. Не в Олени Черненко — Олена як стіна, глуха, цегляна, до стелі. А в ресторану, у місця, у кухні, у тому, що вони подають гостям.
Під ранок вона дістала старий дідовий ноутбук із залипаючою клавішею «А» і відкрила сайт «Опари». Меню було викладене гарно, з фотографіями, з описами. Вона гортала не із захватом відвідувачки, а як колега — цеховим, злим, уважним поглядом.
Гарячі закуски сильні. Основні — дуже сильні, особливо риба. У соусах відчувалася рука Олени.
А потім Наталя дійшла до десертної карти й завмерла. Вона гортала її знову і знову. П’ять десертів…
