— Вікно ти миєш правильно.
— Я не про вікно.
Він поставив чайник на плиту, запалив під ним конфорку.
— Наталю, ти зробила своє. Далі не твоє. Далі її. А якщо не подзвонить, значить, не вона. Значить, хтось інший. Дванадцять десертів на дорозі не валяються, кудись дійдуть. Ти їх пекла не під неї. Ти їх пекла, як умієш. Таке без відповіді не лишається, рано чи пізно хтось відгукнеться.
Вона закінчила вікно вже в темряві, коли за склом двір став видно погано, а її власне відображення — добре. Відображення було інше, не те, що в потязі.
Утомлене, але спокійне. Уночі вона прокинулася о третій і не змогла заснути. Полежала, подивилася в стелю.
Встала, взяла телефон, віднесла його на кухню й поклала на підвіконня екраном донизу, зі звуком на найвищому рівні. Повернулася в ліжко. Заснула тільки під ранок.
Другий день був важчий. Вона підходила до телефону кожні пів години перевірити, чи не сів телефон, чи не пропущено виклик. Разів двадцять перевірила налаштування.
Дід другого дня сказав їй лише одне:
— Наталю, відійди від апарата. Він тебе відчуває.
Подзвонили надвечір другого дня о двадцятій хвилині на восьму. Незнайомий номер. Наталя відповіла не відразу, спершу видихнула.
— Слухаю.
— Наталю, це Олена Черненко.
Голос був інший.
Незачинений. Утомлений, рівний, живий.
— Добрий вечір.
— Ви зараз можете говорити?
— Так.
— Я вам скажу, як є. Коли я вранці побачила на своєму столі вашу коробку, першим моїм рухом було викинути її в смітник разом із зошитом. Мені набридли рекомендації по знайомству. Я майже це зробила. Потім вирішила: не маю права. Відкрила зошит. Прочитала дві сторінки. Пішла на кухню й скуштувала житній із журавлиною. Потім сферу з брусницею. Потім решту. Потім знову житній. Потім сіла й пів години не могла ні з ким говорити.
Наталя мовчала. Вона стояла біля вікна на кухні, спиною до діда, і тримала слухавку двома руками.
— Сьогодні вранці я приколола ваш ескіз житнього з журавлиною до дошки в цеху. Ми його відтворили. Не за вашою картою — за ескізом, як прочитали, щоб не підглядати. Він вийшов близько. У моїх хлопців вийшло близько, Наталю. Не точно, але близько. Це означає, що ваш почерк читається. Це рідкість…
