Після п’яти років ув’язнення Роман не став повертатися додому. Отримавши волю, він одразу вирушив за місто — до місця, де була похована загибла Оксана. Підійшовши до надгробка, чоловік нахилився й прочитав те, від чого вмить зблід…

Share

Не в змозі повернутися до порожньої кімнати, Роман безцільно блукав містом. Він зайшов до кав’ярні старого кварталу, де вони з Оксаною колись подовгу сиділи біля вікна. За минулі роки змінилися працівники, переставили столики, зникли знайомі дрібниці. Ніхто не пам’ятав дівчину, чия присутність для нього й досі відчувалася майже фізично.

Звідти він попрямував до центральної площі. На одній із лавок сидів чоловік у низько насунутому капюшоні. У зсутуленій постаті Роман упізнав Остапа, який раніше працював у домі родини Левченків.

— Ви Остап, так? — обережно спитав він.

Чоловік підвів голову, вдивився в нього й помітно зблід.

— Роман? Тебе вже випустили?

— Скажіть мені правду про Оксану.

Остап швидко озирнувся площею й жестом запропонував сісти. Заговорив він не відразу, ніби навіть через роки боявся, що їх почують.

— Мені взагалі не слід із тобою розмовляти. Після аварії Григорій вивіз дочку. Оксана була жива, але її змусили зникнути й відправили далеко звідси.

Роман відчув, як пришвидшився пульс.

— Навіщо йому це було потрібно?

Остап нахилився ближче.

— Тоді вона чекала дитину. Григорій не хотів, щоб дочка народила від тебе. Він говорив про репутацію родини й був готовий стерти будь-які сліди вашого зв’язку.

Кілька митей Роман не міг вимовити ані слова. Оксана жива. У момент її зникнення вона носила дитину, яка могла бути його сином. Те, що ще вранці здавалося божевільним здогадом, перетворювалося на страшну й водночас рятівну правду.

— Куди її вивезли?

— Точного місця я не знаю. Усе влаштували люди з великими можливостями. Невдовзі після цього я пішов: не міг більше дивитися, як вони руйнують чужі життя.

Остап підвівся й затримав на Романові важкий погляд.

— Якщо вирішиш виступити проти Григорія, не забувай, на що він здатен. Одного разу він уже позбавив тебе всього й не зупиниться перед тим, щоб зробити це знову.

Роман залишився на лавці сам. Усередині зіштовхувалися гнів, страх і надія, якій він поки що боявся довіритися. Але тепер пошуки набули нової мети: йому належало знайти не лише Оксану, а й дитину, про існування якої в нього відібрали право знати…