Торт був триярусним, прикрашеним трояндами з крему, і коли офіціанти внесли його під оплески гостей, Крістіна запалила свічки. 38 свічок. По одній на кожен рік життя.
— Загадай бажання! — хтось гукнув із гостей.
Крістіна заплющила очі, і Юля побачила, як її погляд перед цим ковзнув до Бориса. Побачила, як вона всміхнулася тією особливою, інтимною усмішкою, призначеною тільки для однієї людини. І Юля зрозуміла, що насувається катастрофа.
Свічки були задуті під дружні оплески, торт розрізаний на ідеальні трикутні шматки, і офіціанти рознесли десерт по тарілках. Юля дивилася на свою порцію — ніжний бісквіт із полуничним кремом, прикрашений цукровою трояндою, — і відчувала, як шлунок стискається від нудоти. Вона не могла їсти. Не могла вдавати, що все нормально, поки ця жінка сидить поруч з її чоловіком і будує плани на його майбутнє.
— Друзі, — Крістіна встала, тримаючи келих із шампанським, і зал поступово затих. — Дякую, що прийшли розділити зі мною цей вечір. Ви всі для мене дуже важливі.
Вона обвела поглядом гостей, затримавшись на Борисі трохи довше, ніж на інших.
— Цей рік був непростим, — продовжувала Крістіна, і в її голосі з’явилися драматичні нотки. — Я багато чого переосмислила, багато чого зрозуміла про себе. Про те, чого я хочу. Про те, хто мені справді дорогий.
Юля стискала край скатертини під столом так сильно, що побіліли кісточки пальців. Ні, не кісточки — вона ж обіцяла собі уникати штампів. Просто стискала дуже сильно, відчуваючи, як тканина мнеться в її долоні.
— Іноді життя повертає нам людей, — голос Крістіни ставав м’якшим, інтимнішим, ніби вона говорила не з залом, а з однією конкретною людиною. — Тих, кого ми втратили багато років тому. І це не випадковість. Це знак.
Борис сидів нерухомо, дивлячись на Крістіну, і Юля не могла прочитати вираз його обличчя. Це було щось середнє між збентеженням і завороженістю — небезпечна суміш, яка не віщувала нічого хорошого.
— Тож вип’ємо за те, щоб ми не боялися йти за своїми бажаннями, — Крістіна підняла келих. — За те, щоб бути чесними перед собою. І за тих, хто робить наше життя яскравішим.
Гості підняли келихи, закричали «Гірко!», засміялися. Хтось пожартував про відсутність нареченого, хтось почав вимагати, щоб іменинниця поцілувала найкрасивішого чоловіка в залі. Юля бачила, як кілька поглядів звернулися до Бориса, як посмішки стали ширшими, як у повітрі повисло очікування.
— Ну давай, Крістіно, не соромся! — гукнула та сама повна жінка, що сиділа поруч з Юлею. — Вибирай!
Крістіна засміялася, прикривши рот рукою — жест, який мав виглядати збентеженим, але Юля бачила розрахунок у цих блакитних очах. Бачила, як Крістіна повільно обходить стіл, прямуючи прямо до їхнього місця, і всі гості завмерли в передчутті.
Юля встала різко, так різко, що стіл за її спиною гойднувся. Усі погляди звернулися на неї.
— А подаруй-но мені свого чоловіка! — раптом розв’язно посміхнулася Крістіна. — Якраз подаруночок. Між іншим! Щоб, як у казках: я його поцілую, і він відразу розчаклується і зрозуміє, хто в його житті головна жінка!
— Вибач, Крістіно! — сказала Юля голосно, чітко, щоб чув увесь зал. — Але найкрасивіший чоловік тут — мій чоловік. І цілувати його буду тільки я!
Зависла напружена тиша. Крістіна зупинилася на півдорозі, її усмішка застигла на обличчі. Борис подивився на Юлю з таким здивуванням, ніби побачив її вперше в житті. А потім щось промайнуло в його очах — повага. Інтерес? Юля не могла сказати точно.
— Звісно, — протягнула Крістіна після паузи. — Я й не збиралася. Це була просто гра.
— Гра, — повторила Юля, і в цьому слові звучав виклик. — Так, напевно, для тебе все це життя — гра.
Атмосфера в залі стала ніяковою. Кілька гостей переглянулися, хтось відкашлявся. Крістіна повернулася на своє місце, але вираз її обличчя змінився — маска милої, вразливої жінки почала давати тріщини. І під нею проглядало щось інше, холодне і розважливе.
Юля сіла назад, відчуваючи, як адреналін біжить по венах. Вона перейшла межу і знала це. Влаштувала сцену на чужому святі, показала всім своє роздратування, свої ревнощі. Але мовчати далі було неможливо. Ще трохи, і вона б вибухнула.
— Юлю, — Борис нахилився до неї, говорячи тихо. — Навіщо ти це зробила?
— Навіщо? — вона повернулася до нього, і в її очах плескався гнів. — Ти серйозно питаєш? Ти бачив, що вона витворяє весь вечір?
— Вона просто весело проводить час на своєму дні народження, — Борис говорив так само тихо, намагаючись не привертати увагу оточуючих. — А ти влаштувала сцену.
— Я влаштувала сцену? — Юля відчула, як щось усередині неї ламається. — Борисе, вона відкритим текстом сказала, що хоче повернути те, що втратила багато років тому. Вона говорила про тебе. При мені. При всіх цих людях.
— Ти перекручуєш. — Але в голосі Бориса не було впевненості.
— Ні, — Юля похитала головою. — Я нарешті бачу ситуацію такою, якою вона є. А от ти вперто заплющуєш очі.
Офіціанти принесли основні страви: теплий салат із телятиною, запечену рибу, пасту з морепродуктами. Гості пожвавішали, розмови відновилися, але тепер раз у раз погляди ковзали в бік Юлі та Бориса, потім до Крістіни, яка демонстративно весело базікала зі своїми колегами, ніби нічого не сталося.
Юля взяла виделку, спробувала з’їсти шматочок риби, але їжа не лізла в горло. Вона відклала прилад, зробила ковток води. Поруч Борис теж не їв — сидів, дивлячись у тарілку, і було видно, що думки його далеко.
— Ти злишся на мене, — констатувала Юля.
— Я не злюся, — він підняв очі. — Я просто не розумію, чому ти так поводишся. Крістіна — моя стара подруга. Ми багато років не бачилися. Невже я не маю права спілкуватися з людьми зі свого минулого?
— Маєш, — погодилася Юля. — Але вона не хоче бути твоєю подругою, Борисе. Вона хоче більшого. І якщо ти цього не бачиш, то ти або сліпий, або прикидаєшся.
Борис помовчав, і Юля побачила, як щось змінюється в його обличчі. З’явилася напруга у вилицях, затвердів погляд.
— Може, справа не в Крістіні, — сказав він повільно. — Може, справа в нас із тобою. У тому, що між нами давно щось не так.
Ці слова вдарили болючіше, ніж Юля очікувала. Тому що в них була частка правди, яку вона не хотіла визнавати. Так, між ними давно оселилася втома. Так, вони перетворилися на функції батьків, партнерів по побуту, але не закоханих. Коли востаннє вони просто сміялися разом? Коли востаннє займалися коханням не за звичкою, а від бажання?
— І ти думаєш, Крістіна це виправить? — запитала Юля тихо.
— Я не казав, що хочу з нею щось виправляти, — заперечив Борис. — Але з нею мені легко. Розумієш? Ми говоримо, сміємося, і я не відчуваю на собі тягар відповідальності. Вона не дорікає мені за те, що я затримався на роботі. Не питає, чому я забув купити молоко. З нею я просто можу бути собою.
— А зі мною не можеш? — голос Юлі тремтнув.
Борис не відповів, і це мовчання було красномовнішим за будь-які слова.
Вечір тягнувся, як хвора рана, і кожна хвилина здавалася вічністю. Юля сиділа за столом, усміхалася, коли треба, кивала у відповідь на репліки сусідки, але вся її увага була прикута до чоловіка. Борис пив більше, ніж зазвичай — уже третій келих вина, хоча він рідко дозволяв собі більше двох. Щоки його злегка порожевіли, рухи стали трохи різкішими, і Юля розуміла, що він теж на межі.
Музика грала гучніше, гості розслабилися, кілька пар вийшли танцювати. Крістіна пурхала між столиками, приймаючи вітання, сміючись, обіймаючись із подругами, але її погляд постійно повертався до Бориса, як стрілка компаса повертається на північ.
— Борю, — Крістіна підійшла до їхнього столу, тримаючи пляшку вина. — Ти майже не п’єш. Налити ще?
Вона схилилася над ним, і декольте її білої сукні опинилося прямо на рівні його очей. Юля бачила, як Борис сіпнувся, відвів погляд, але червоність на шиї видала його збентеження.
— Я за кермом, — пробурмотів він.
— Ну що ти, — Крістіна всміхнулася, наливаючи йому вино. — Один келих не зашкодить. Або залишайтеся ночувати, у мене велика квартира, місця вистачить.
— Дякуємо, але в нас діти, — втрутилася Юля холодно. — Нам потрібно додому…
