Корпоративна картка Валентини Сергіївни витрачалася так, ніби консультантка керувала кількома великими об’єктами одночасно. Насправді обсяг виконаних нею завдань був у рази менший. Серед платежів виявилися суми, ніяк не пов’язані з тканинами, постачальниками чи роботою студії. Особливо вирізнявся переказ за участь у сторонньому інвестиційному проєкті, про який я раніше нічого не чула. Я вирішила не влаштовувати негайного скандалу: спершу слід було переконатися, що перед нами не просто неправильно оформлений бухгалтерський документ. Спостерігати мовчки вдалося недовго.
Оксана пропонувала одразу призупинити картку, але я попросила зібрати підтвердження й перевірити призначення. Мені все ще хотілося знайти невинне пояснення: переплутаний рахунок, особисту покупку, яку Валентина Сергіївна збиралася повернути, або помилку банку. Родинні стосунки змушували давати їй ту відстрочку, якої звичайний працівник не отримав би. Ця подвійна мірка згодом здавалася особливо небезпечною.
За місяць ми вечеряли в домі Савчуків. Після другої пляшки вина розмова звично повернулася до швидкого об’єднання «однієї великої родини». Розчервоніла Аліна нахилилася до мене й довірливим шепотом повідомила, що мати знайшла виняткове вкладення. Організатор обіцяв серйозний прибуток майже одразу, але вимагав великої суми й швидкого рішення. За словами Аліни, удачу не можна було злякати зайвими перевірками й формальностями.
Я без тиску запитала, що це за проєкт, хто відповідає за гроші й чи існують документи. На секунду звичний лукавий примружений погляд Аліни зник: вона зрозуміла, що сказала більше, ніж слід. Потім відсунулася, знову примружила око й заявила, що Валентина Сергіївна сама все розповість, коли настане час. Після цього демонстративно взялася за чай, ніби щойно не згадувала обіцяні родині золоті гори.
Дорогою додому окремі деталі вперше склалися в неприємну послідовність. Майбутня свекруха від першої зустрічі розпитувала про доходи студії. Потім з’явилися пропозиції передати квартиру Олегові й об’єднати гроші. Далі — незрозумілі витрати з корпоративної картки й таємнича інвестиція, де швидкість вважалася важливішою за документи. Павло Григорович щоразу, коли мова заходила про фінанси, замикався ще більше. Його мовчання вже не здавалося рисою характеру.
І все ж я сперечалася сама з собою. Підозри могли бути наслідком професійної звички бачити ризик, а не доказом сімейного плану. Мені було страшно визнати, що теплі стосунки з Олегом існують поруч із розрахунком його матері. Тому я знову відокремила його від інших і вирішила дати можливість самому виявити занепокоєння. Його байдужа відповідь про інвестицію стала значно важливішою, ніж він розумів.
Я все ще сподівалася, що Олег не має стосунку до материнських задумів. Він був м’яким і погано давав собі раду з діловими рішеннями, але мені хотілося вірити в щирість його почуттів. Коли я обережно спитала про інвестицію, він байдуже знизав плечима: мати завжди вирізнялася підприємливістю, гроші належать їй, отже, вона має право ризикувати. У голосі не прозвучало ні тривоги, ні бажання перевірити, у що втягується його родина.
Так я вперше виразно побачила головну рису Олега. Він не захищав наші спільні інтереси й не протистояв матері — просто обирав дорогу, на якій не треба сперечатися. Будь-яке неприємне рішення він лишав тому, хто виявиться сильнішим і візьме відповідальність. У наших стосунках цією людиною поступово ставала я.
У ті дні на одному об’єкті стався показовий спір. Власник кількох кав’ярень спробував відмовитися від раніше затвердженого кошторису, заявивши, що розраховував на «дружню» ціну, істотно нижчу за суму в договорі. Я відкрила свій архів, дістала підписані папери, акти й погоджені розрахунки. Без роздратування розклала все перед клієнтом і послідовно вказала строки та зобов’язання. За пів години він, уже помітно збентежений, переказав залишок повністю.
Олег випадково був присутній при розмові й потім захоплено назвав мене айсбергом: зверху незворушність, а під водою прихована сила, здатна відправити на дно корабель. Порівняння мене щиро розсмішило. Я ще не підозрювала, що дуже скоро цей спокій знадобиться не в суперечці з клієнтом, а поруч із людьми, яких я збиралася назвати рідними.
Аліна тим часом і далі розповідала про блискучі заходи. Сьогодні це був закритий показ одягу, завтра — прийом для інвесторів, післязавтра — ексклюзивна вечірка. Однак ні фотографій, ні згадок клієнтів, ні результатів її роботи я ніколи не бачила. У її історіях змінювалися декорації, але незмінними лишалися гучні слова й знайомий примружений погляд. Незабаром один випадок змусив мене інакше подивитися й на її загадкову зайнятість…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
