Вирішивши зробити сюрприз подрузі, Софія потай приїхала на її дачу й стала чекати. Раптом вона побачила, як до будинку під’їхала машина Наталії.
Софія вже взялася за ручку, збираючись вискочити на ґанок із криком «Сюрприз!», коли з машини стрункої світловолосої Наталії вийшов її чоловік. Високий, підтягнутий Вадим зачинив пасажирські дверцята, озирнувся на порожню вулицю й нахилився до господині дачі.
Наталія обійняла його за шию. Поцілунок тривав недовго, але в ньому не було ні розгубленості, ні випадковості. Темно-русяве пасмо впало на сіро-зелені очі.
Софія відступила від вікна. У пальцях залишилася зім’ята стрічка, призначена для подарунка. Машину Софія заздалегідь сховала за поворотом, пакети протягла через хвіртку, а торт поставила в холодильник.
Наступного дня Наталії виповнювалося 40 років. Подруга не любила ресторанів, тому Софія задумала свято на дачі. Старі фотографії, улюблені тістечка й сніданок на терасі.
Іменинниці вона повідомила, що приїде лише в суботу ввечері. Вадимові сказала про термінову перевірку, а 10-річного Богдана залишила в бабусі. Лише одного вона не передбачила.
Чоловік опинився поруч із її найкращою подругою. Із подвір’я долинув сміх Наталії.
— Заходь швидше. Нас ніхто не побачить.
— А якщо сусідка знову в городі? — спитав Вадим.
— Вона поїхала до доньки. Я перевірила.
Софія метнулася до столу, заваленого гірляндами й фотографіями. Сховати все було неможливо.
Вона шмигнула в вузьку комору й прикрила двері, залишивши щілину завширшки з палець. Вхідні двері грюкнули.
— Що це? — насторожилася Наталія.
Запала пауза.
— Схоже, твоя Соня вже побувала тут, — промовив Вадим.
— Не може бути. Вона на роботі до вечора. Значить, вирішила влаштувати виставу й поїхала.
Наталія відчинила холодильник.
— Тут торт. І її салатниця. Та сама, з маками.
— Забере завтра.
— Вадиме, вона готувала мені свято.
— От і потішишся. Не влаштовуй драму.
Наталія пройшла кухнею. Підбори зупинилися близько від комори.
— Може, вона тут.
Софія притиснула долоню до рота.
— Машини немає. Я оглянув вулицю. Подзвони їй.
Телефон у сумці завібрував. Звук видався оглушливим. Софія намацала апарат і стиснула його обома руками. На кухні стало тихо.
— Не відповідає, — сказала Наталія за кілька секунд.
— Значить, зайнята.
Софія вимкнула вібрацію. На екрані висвітилося ім’я подруги. Потім надійшло повідомлення: «Ти де?» Відповісти вона не могла.
— Мені все це не подобається, — промовила Наталія. — Ти обіцяв, що спершу поговориш із нею сам.
— І поговорю. Але ти маєш допомогти.
— Я вже допомагаю більше, ніж слід було.
Вадим відсунув стілець.
— До понеділка залишилося три дні. Литвиненко вимагає гроші, постачальники заблокували відвантаження. Якщо Софія тягнутиме, фірма посиплеться.
— До чого тут я?
— Ти її найближча подруга. Вона прислухається до тебе. Скажеш, що тримати квартиру безглуздо. Комунальні платежі зростають, мешканці можуть з’їхати. Нехай продає, поки є покупець.
У Софії пересохло в роті. Йшлося про двокімнатну квартиру, яку мати подарувала Софії до шлюбу. Вона здавала житло подружній парі, а дохід відкладала на освіту Богдана.
— Вона не погодиться вкласти все у твою компанію, — сказала Наталія.
— Погодиться, якщо правильно пояснити.
— Що саме?
— Запропонуємо їй будинок за містом. Просторий, із ділянкою й окремою кімнатою для хлопчика. Скажемо, що після контракту купимо його без кредиту.
— Який будинок?
Вадим розсміявся.
— Не змушуй мене розжовувати очевидне. Ніякого будинку зараз не буде. Гроші потрібні, щоб закрити діру й повернути Литвиненкові хоча б частину. Решту проведемо через Вікторію. За пів року фірму можна буде залишити з боргами.
Софія опустилася навпочіпки. Дошка під ногою рипнула, але на кухні водночас увімкнули кран.
— А Софія? — спитала Наталія.
— Отримає договір позики. Усе законно.
— Якщо компанія збанкрутує, вона залишиться ні з чим.
— Зате перестане вважати себе розумнішою за всіх.
У голосі чоловіка з’явилася злість, досі прихована за жартами й діловою впевненістю…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
