Софія згадала, як Вадим розпитував про вартість квартири й просив показати документи. Тоді його інтерес видався звичайним. Тепер та розмова стала частиною розрахунку.
— Ти казав, що після продажу ми поїдемо, — нагадала Наталія.
— Поїдемо.
— Коли?
— Коли розберуся з фірмою.
— Ти повторюєш це вже третій місяць.
Стілець дряпнув підлогу.
— Зараз не час з’ясовувати стосунки. Від тебе потрібно одне: переконати Софію не читати договір рядок за рядком.
— Вона головний бухгалтер. Як ти собі це уявляєш?
— Я буду поруч, Богдан почне просити будинок, ти підтримаєш. Вона тебе завжди слухає. Ти ж найкраща подруга. Підпише.
Він збирався використати сина. Вадим знав, як хлопчик мріяв про власну кімнату й собаку. Нещодавно він показував Богданові фотографії котеджів і обіцяв поставити баскетбольне кільце.
— Мені страшно, — зізналася Наталія.
— Пізно боятися.
— Що це означає?
— Ти передала мені копію її паспорта. Ти знайшла зразок підпису. Без тебе нічого б не вийшло.
— Ти сказав, що документи потрібні для перевірки іпотеки.
— І ти повірила.
Наталія важко видихнула.
— Що ти зробив із підписом?
— Нічого такого, чого не можна виправити грошима.
— Відповідай.
— Вікторія оформила поруку. Кредитор отримав папери, фірма отримала позику. Коли закриємо зобов’язання, документ нікого не зацікавить.
У Софії похололи долоні. Вона ввімкнула диктофон. Телефон лежав у кишені жакета, екран згас. Запис почався з голосу Наталії.
— Софія не підписувала поруку.
— Не підвищуй голос.
— Ти підробив її підпис?
— Я вирішив проблему. От і все.
— А якщо вона дізнається?
— Звідки? Листи приходять на юридичну адресу. Вікторія контролює кредитора. Поки платежі йдуть, ніхто не стане турбувати Софію.
— Платежі вже не йдуть. Ти сам сказав, що грошей немає.
— Тому нам і потрібна квартира.
Наталія заговорила майже пошепки.
— Я не погоджувалася залишити її з чужим боргом. У неї син. Дитина залишиться без житла.
— Не вдавай із себе святу. Ти спиш із чоловіком найкращої подруги й допомагаєш мені забрати її гроші. А син не мій. Я його не всиновлював. Обери слушний момент для совісті.
До горла Софії підступила нудота. Хотілося розчахнути двері й вимагати відповіді. Але будь-який шум попередив би Вадима. Він знищив би документи й зв’язався б із Вікторією. Зараз важливіше було вибратися непоміченою.
Комора мала другий вихід — низькі двері на подвір’я. Між Софією та прорізом стояли ящики з речами, драбина й складаний стілець. Вона посунула стілець.
Металева ніжка зачепила банку. Та хитнулася, але Софія встигла її впіймати. На кухні стихли голоси.
— Ти чув? — спитала Наталія.
Кроки наблизилися. Софія поставила банку на підлогу, відсунула ящик і намацала засув. Метал заіржавів, дерево розбухло після дощів.
— Тут хтось є, — промовив Вадим поруч.
Ручка комори здригнулася. Софія рвонула засув угору. Той зсунувся із сухим клацанням. Вадим потягнув двері на себе, однак зсередини їх утримував ящик.
— Чому замкнено?
— Там ніколи не замикають, — відповіла Наталія.
Софія протиснулася в низький проріз і опинилася за будинком. Жакет зачепився за цвях, тканина тріснула біля кишені. Телефон ледь не випав. Вона притиснула його ліктем і зачинила двері.
До задньої хвіртки залишалося 20 кроків. Софія пригнулася й пішла вздовж смородини. Із комори долинув гуркіт.
— Тут щось підпирає двері! — крикнув Вадим.
Гілки шмагали по обличчю, чіплялися за волосся. Хвіртка виявилася зачиненою на гачок. Пальці не слухалися, метал вислизав. За рогом будинку грюкнули двері.
— Софіє! — покликав Вадим.
Вона завмерла. Чоловік не міг бачити її за кущами. Можливо, вимовив ім’я навмання, сподіваючись викликати відповідь.
— Соню, це ти? Виходь! Давай поговоримо спокійно.
Наталія щось сказала, але слів було не розібрати. Гачок нарешті піднявся. Софія вислизнула на сусідню ділянку й перебігла до старої теплиці. Господарі з’являлися тут рідко, трава сягала колін. За сітчастим парканом виднілася дорога.
Вадим вийшов з-за будинку.
— Я знаю, що ти тут.
Софія притиснулася до стінки теплиці. Усередині дзенькнуло незакріплене скло.
— Нікого там немає, — сказала Наталія. — Ти ж сам бачив, машина не приїжджала.
— Тоді хто відчинив задні двері?
— Вони могли лишитися незамкненими.
— Я перевірю ділянку.
До дороги можна було дістатися через низьке місце в огорожі. Софія перелізла через сітку й порізала долоню об дріт. Потім зняла туфлі й побігла босоніж до машини, залишеної за поворотом. У машині Софія зупинила диктофон…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
