Запис тривав 11 хвилин. На екрані з’явилися пропущені дзвінки й повідомлення від чоловіка: «Ти випадково не заїжджала до Наташі? Вона знайшла в будинку твої речі».
Софія написала: «Ні. Я в офісі. Які речі?» Відповідь надійшла одразу: «Мабуть, здалося. Потім розповім».
Вона завела двигун лише з третьої спроби. Хотілося подзвонити матері, забрати Богдана й більше не повертатися додому. Але тоді Вадим зрозуміє, що розмову почуто. Треба було поводитися звично, доки вона не з’ясує, чи існує порука.
Дорогою до міста Софія купила пластир, заклеїла долоню й привела себе до ладу в туалеті торговельного центру. Богдана вона забрала в матері ввечері. Хлопчик вибіг у передпокій з альбомом.
— Мамо, я будинок намалював. Вадим сказав, що в нас скоро буде такий.
На аркуші стояв котедж із зеленим дахом. Поруч Богдан намалював собаку й три постаті, що трималися за руки. Софія присіла перед сином.
— Гарний будинок.
— А в мене кімната буде нагорі. Вадим уже дивиться будинки. Тільки ти бабусину квартиру продавати не хочеш.
— Він тобі так сказав?
— Так. Попросив умовити тебе. Я не вмовляв, просто намалював.
Софія обійняла хлопчика.
— Ти нічого поганого не зробив.
— Ти плачеш?
— В око щось потрапило.
Мати вийшла з кухні, однак при дитині нічого не питала. Вадим приїхав близько десятої вечора. Від нього пахло м’ятною жуйкою й чужими парфумами. На темних черевиках засохла світла глина — така була біля дачного ґанку.
— Як минув день? — спитав він, знімаючи куртку.
— Важко. Перевіряльники запросили старі договори.
— Ти була в офісі весь час?
Софія відчинила холодильник, щоб не дивитися йому в обличчя.
— Майже. Виходила пообідати.
— Наташа знайшла в себе твою салатницю.
— Торт і салатницю я привезла вчора.
Він підійшов ззаду й поклав руки їй на плечі. Софія змусила себе не відсахнутися.
— У мене хороші новини. З’явився покупець на твою квартиру. Пропонує гідну ціну й готовий оформити все швидко.
— Ми вже це обговорювали.
— Зараз у компанії контракт, який змінить наше життя. Продавши квартиру, ми зможемо вкластися, а потім купимо будинок. Богдан буде щасливий.
— Я подумаю. Це моє дошлюбне майно. Мама купувала квартиру. Думаю, їй це не сподобається.
— Тільки недовго думай. Покупець чекати не стане.
Вадим прибрав руки й пішов до ванної. Софія вклала сина спати, дочекалася, поки чоловік ляже, і ще годину сиділа на кухні з відкритим ноутбуком. Вона скопіювала запис на захищений накопичувач, відправила файл у хмарне сховище й поставила новий пароль.
Близько півночі Вадим вийшов попити води.
— Ти не спиш?
— Закінчую звіт.
— Не перевтомлюйся. Нам скоро знадобляться твої сили.
Він усміхнувся й повернувся до спальні. За пів години Софія почула його важке дихання. Вона тихо відчинила шафу в передпокої й дістала портфель чоловіка. Зазвичай Вадим носив його з собою навіть у вихідні.
Сьогодні залишив на нижній полиці. У першому відділенні лежали рахунки, чеки й договір із постачальником. У другому Софія знайшла запечатаний конверт без марки.
На лицьовому боці було надруковано її повне ім’я. Вона вийняла лист і ввімкнула ліхтарик на телефоні. Фінансова організація повідомляла поручителя про прострочення.
Компанія Вадима не внесла два платежі. Якщо заборгованість не буде погашена, кредитор вимагатиме виконання зобов’язань від Софії Вікторівни Гончаренко. Нижче стояла сума.
Вісім мільйонів. Софія перечитала документ, потім подивилася в бік спальні. За стіною спала людина, яка підробила її підпис, втягнула її в чужі борги й уже обрала день, коли забере останнє цінне майно.
Тепер вона знала: розмова на дачі була не підготовкою до злочину. Злочин уже вчинили. Софія сфотографувала лист, повернула його в конверт і поклала на колишнє місце.
Щойно вона зачинила портфель, у спальні рипнуло ліжко. Вадим з’явився в коридорі босоніж.
— Ти ще не лягла?
— Допивала чай.
Він подивився на чашку, потім перевів погляд до шафи. Софії здалося, що чоловік помітив зсунений портфель, однак той лише налив води.
— Уранці поговоримо про квартиру. Я знайшов покупця.
— Уночі?
— Удень. Зараз згадав.
Коли двері спальні зачинилися, Софія переслала знімки на нову електронну адресу. До світанку вона лежала поруч із людиною, яка підробила її підпис, і боялася поворухнутися. Звичне дихання Вадима тепер звучало чужо.
О сьомій задзвенів будильник. Чоловік першим прийшов на кухню. Софія готувала сніданок, намагаючись не дивитися в його бік.
— Мамо, можна взяти малюнок до школи? — спитав Богдан.
— Звісно.
— Я покажу Тарасові наш майбутній будинок.
Вадим скуйовдив хлопчикові волосся.
— Скоро побачиш його не на папері.
Софія поставила перед сином тарілку.
— До купівлі всім розповідати зарано.
— Але ж покупець уже є, — здивувався Богдан.
— Я хотів зробити вам сюрприз, — втрутився Вадим.
— Учора ти вже повідомив про нього.
Богдан притих. Софія допомогла йому зібратися й попросила після уроків їхати до бабусі. Залишившись із дружиною, Вадим назвав ціну квартири — 15 мільйонів.
— Покупець готовий внести завдаток сьогодні, — додав він. — Для цього потрібна твоя згода.
— Ти показував йому житло?
— Наташа дала номер рієлтора. Той бачив фотографії.
— Звідки в нього документи?
— Витяг може замовити будь-хто. Не шукай підступу.
Софія прибрала зі столу чашки.
— Квартира оформлена на мене до нашого шлюбу. Мама купила її після мого розлучення й подарувала мені. Я не ухвалю рішення за кілька годин.
— Твоя мати хотіла забезпечити тебе. Зараз житло приносить копійки, а вкладення в компанію дасть нам будинок.
— Дохід від здавання в оренду тієї квартири я відкладаю Богданові на навчання…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
